Великий штраф або в'язниця
Корупціонерів хочуть карати по-новому. Та чи допоможе це побороти хабарництво?
"Тепер корупціонери зможуть відкуповуватися". "Учасники злочинних схем не видаватимуть організаторів". "Винуватці корупційних правопорушень зможуть дістати умовне покарання замість реального". Такими тезами вибухнув інформпростір після того, як Верховна Рада ухвалила в першому читанні законодавчі зміни щодо підвищення ефективності укладення угод про визнання винуватості. У владі кажуть: ці зміни — частина плану реформ, узгодженого з європейськими партнерами. "Угоди про визнання винуватості — дуже поширена світова практика, — зазначила віцепрем'ерка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольга Стефанішина. — Ця практика вже є і в Україні. Однак чинний механізм малоефективний, що зазначено в оцінках міжнародних експертів'. Урядовиця запевнила, що в разі зауважень з боку Єврокомісії документ доопрацюють, і закликала суспільство не піддаватися на маніпуляції.
Тож наскільки виправдані правила покарання корупціонерів, що їх підтримали парламентарі? З'ясовуємо у розмові з юридичним радником антикорупційної організації Transparency International Ukraine Павлом Демчуком і юристами Центру протидії корупції Вадимом Вальком та Оленою Щербан.
— Пересічним громадянам важко зрозуміти логіку ухвалених новацій — навіщо давати можливість корупціонерам офіційно відкуповуватися від покарання? Чи справді ЄС чекає від нас таких законодавчих змін?
П. Демчук:
— Угоди зі слідством — нормальний інструмент, який використовують у всіх цивілізованих державах, щоб швидко розкривати кримінальні правопорушення, відшкодовувати збитки і щоб обвинувачені, які пішли на угоду зі слідством, отримали певні бенефіти. Наприклад, ці люди не сидять у в'язниці так довго, як могли б сидіти за вироком суду, ухваленим за звичними правилами. Або ж не сидять узагалі, а відшкодовують збитки, сплачують штрафи і так далі.
В Україні інститут угод був істотно обмежений для корупційних кримінальних правопорушень через тотальну недовіру до державного апарату. Із запуском НАБУ і ВАКС навіть у цих органах зрозуміли, що угоди зі слідством мають позитивний ефект. Бо дають змогу викривати серйозних корупціонерів і повертати до бюджету крадені кошти.
Але тут були певні проблеми — не у всіх випадках можна було укладати угоди про визнання винуватості. Наприклад, якщо покарання за санкцією статті було більш як п'ять років, то особа мала б обов'язково сидіти в тюрмі. А навряд чи обвинувачений, який "здає", умовно кажучи, корупціонера вищого рівня, хоче після того бути ув'язненим. Щоб було більше переваг для обвинувачених, і запропоновано зміни до Кримінального і Кримінального процесуального кодексів.
О. Щербан:
— Дискусія про те, що треба вдосконалити механізм укладення угод у корупційних справах, триває давно. Законодавець мав передбачити винятки. Наприклад, якщо особа викриватиме інших учасників злочину, надаватиме докази й активно співпрацюватиме зі слідством, то вона може укласти угоду про визнання винуватості й дістати три роки замість семи-восьми або випробувальний термін. Як наслідок, з'явився б інструмент, завдяки якому ми могли б мати більше викривачів.
Ця дискусія дійшла до міжнародних партнерів. І ЄС у плані Ukraine Facility зазначив, що Україна повинна подумати, як вдосконалити механізм укладення угод у корупційних справах.
В. Валько:
— Чи треба поліпшувати правове регулювання інституту угод у справах щодо корупційних правопорушень? Так, треба. Чи вимагає ЄС удосконалювати цей інститут? Так, ця вимога справді передбачена так званим планом Ukraine Facility, згідно з яким ми протягом декількох років маємо отримати 50 мільярдів євро. Але там просто написано, що Україні треба підвищити ефективність застосування інституту угод у справах про корупційні злочини.
Чи є проект закону, який парламентарі проголосували в першому читанні, таким, що спрямований на підвищення ефективності? На мій погляд, ні. Такої ж думки Національне антикорупційне бюро. Спеціалізована антикорупційна прокуратура та антикорупційний комітет Верховної Ради.
— Як гадаєте, що треба змінити?
В. Валько:
— У документі прописано, що особа, обвинувачена в тяжкому чи особливо тяжкому корупційному злочині, може викрити інших фігурантів чи організаторів злочину або частково чи повністю відшкодувати завдану шкоду. Натомість вона одержить покарання м'якше, ніж передбачене відповідною статтею Кримінального чи Кримінального процесуального кодексу. Тобто йдеться про альтернативу: ти можеш компенсувати шкоду або викрити спільників.
Наприклад, якщо особі інкримінують особливо тяжкий злочин і санкція статті передбачає від 7 до 12 років позбавлення волі, то ця особа може частково компенсувати шкоду й дістати один рік позбавлення волі.
— Прописані правила дозволяють відшкодовувати збитки частково?
В. Валько:
— Так, у законопроекті вказано: "повністю або частково". Усе залежить від того, як домовляться прокурор із захистом. Загалом, як на мене, для певних категорій справ треба залишити можливість часткового відшкодування, але з обов'язковим викриттям організаторів злочину. Бо очевидно, що фігурант особливо тяжкого корупційного злочину, який отримав тисячу доларів за певні дії, не зможе відшкодувати 200 мільйонів гривень завданих збитків — у нього таких коштів немає.
Інститут укладення угоди має на меті, щоб рядові фігуранти справ викривали організаторів, а організатори — співорганізаторів, тобто учасників такого самого рівня. Цього в законопроекті немає. Отже, перше, що треба зробити, — прибрати альтернативність: замість "або ти викриваєш спільників, або повністю чи частково компенсуєш шкоду" має бути "викриваєш спільників і повністю чи частково компенсуєш шкоду". При цьому частково можуть відшкодовувати заподіяне ті фігуранти, роль яких у корупційній схемі незначна.
— На що ще тут варто звернути увагу?
В. Валько:
— Є окрема стаття, яка передбачає можливість укладення угод із так званим випробуванням. Це те, що називають умовним терміном. Особі дають 5 років позбавлення волі з іспитованим терміном на 6 чи 3 роки. До тюрми вона не потрапляє, але протягом іспитового терміну не повинна скоювати інших злочинів. Тоді судимість буде погашено.
Як на мене, до організаторів особливо тяжких корупційних злочинів таку статтю взагалі не мали б застосовувати. Якщо ти організатор особливо тяжкого корупційного злочину, то маєш одержати реальне тюремне покарання, хай навіть м'якше, ніж передбачене санкцією статті. Умовно кажучи, якщо стаття вимагає від 7 до 12 років позбавлення волі, то ти повинен дістати 4 чи З роки. Це вже як вирішать сторони в угоді. Але з умовою, що ти викриваєш іншого співорганізатора, якщо він є. Якщо немає, тобто ти єдиний організатор, то взагалі маєш бути позбавлений можливості укладати якусь угоду.
— Чи можете навести приклад, як за прописаними правилами можуть карати фігурантів корупційних справ?
В. Валько:
— У нас є кримінальне провадження проти Ігоря Коломойського за статтею 191 Кримінального кодексу. Це особливо тяжкий корупційний злочин — розкрадання коштів.
Якщо законопроект, про який ми говоримо, стане законом, ніщо не завадить Коломойському піти на угоду з прокурором і відшкодувати повністю або частково збитки — у цій справі йдеться про крадіжку більш як 5 мільярдів гривень Приватбанку через низку офшорів. І ще, можливо, сплатити штраф, який становитиме 340 мільйонів. Уявімо, що Коломойському дають покарання один рік позбавлення волі. Він уже майже рік сидить у СІЗО, отже, зовсім скоро міг би вийти на волю. Тобто для нього така угода була б дуже вигідною.
— Як варто було б застосовувати інститут укладення угод, щоб нікому не хотілося красти?
П. Демчук:
— Зрозуміло, що не всі корупційні злочини скоєно у співучасті, тобто не завжди є кого викривати. У такому разі має бути чітко артикульовано, які переваги здобуде слідство, якщо з обвинуваченим укладуть угоду. Я вважаю, що це може бути підвищений штраф, відшкодування шкоди у великому розмірі, а також конфіскація всіх статків, які посадовець набув незаконним шляхом. Тому що корупція — це передовсім про неправомірну вигоду. Під час розгляду корупційних справ винуватців треба обов'язково позбавляти неправомірної вигоди.
— Чи може особа, яка привласнила мільйон гривень, заплатити, скажімо, 20 мільйонів штрафу?
О. Щербан:
— Так, крім відшкодування шкоди, додатковим покаранням буде штраф, якщо санкцією статті він не передбачений. У разі, якщо особа вчинила кримінальний проступок, то максимальний штраф для неї може становити 2 мільйони 40 тисяч гривень. За нетяжкий злочин максимальний штраф сягатиме 20 мільйонів 400 тисяч гривень, за тяжкий — 102 мільйонів! за особливо тяжкий — 340 мільйонів гривень.
— А чи може бути таке, що прокурор укладе угоду на суму, меншу за завдані збитки?
О. Щербан:
— Тут значення може мати те, з ким укладають угоду. Якщо злочин скоювало семеро людей і вони завдали збитків на 100 мільйонів, то питання: чому один має відшкодовувати всю суму? Потрібно її ділити. А отже, особа компенсуватиме шкоду частково. Це вже буде предметом угоди.
П. Демчук:
— Треба розуміти, що якщо прокурор домовиться з обвинуваченим, то це ще не означає, що так воно станеться. Тому що кінцевим "фільтром" є суд. Суд перевіряє, чи таку угоду укладено відповідно до законодавства та в інтересах суспільства.
І тут варто зробити так, щоб суд мав достатні інструменти для перевірки - чи прокурор правильно кваліфікував правопорушення, чи розшукав усі активи, які вкрадено тощо. Тому ми пропонуємо, щоб до суду разом з угодою скеровували матеріали кримінального провадження, які допоможуть йому все це дослідити.
Наталія ВАСЮНЕЦЬ
"Експрес" № 30 (10793) 25 липня — 1 серпня 2024