Обіцянки та реальність: з якими викликами матиме справу новий уряд лейбористів у Великій Британії
Як і прогнозувалося, опозиційна Лейбористська партія здобула рішучу перемогу на виборах у Великій Британії, завоювавши чи не найістотнішу більшість голосів із часів Першої світової війни і забравши дві третини місць, що належали попередньому уряду консерваторів
У результаті цієї перемоги Ріші Сунак негайно подав у відставку з посади прем'єр-міністра і лідера Консервативної партії, а в лавах партії почалася боротьба за визначення майбутнього політичного напрямку.
Вибори також засвідчили різке зростання підтримки праворадикальної партії «Реформувати Сполучене Королівство» (Reform UK), що виступала за Brexit , жорсткіші заходи для припинення потоку іммігрантів (як легальних, так і нелегальних), а також за більш праву політику у сфері правопорядку.
Новий прем'єр-міністр від лейбористів сер Кір Стармер одразу заявив, що започатковує низку реформ, щоб розворушити Велику Британію, стимулювати економіку для зростання, дати раду з тривалим очікуванням на прийоми до лікарів і будувати більше житла. Усе це архіважливі питання для виборців, що їх консерватори, вочевидь, не змогли вирішити.
Нова влада також пообіцяла виконати міжнародні зобов'язання Великої Британії, зокрема продовжувати допомогу, яку консерватори надавали Україні. У день свого призначення на посаду міністра іноземних справ Девід Леммі – перший темношкірий британець на цій посаді – терміново відвідав Німеччину, Польщу і Швецію, де підтвердив, що Велика Британія не відмовиться від військової і політичної підтримки Києва, а також закликав ці провідні країни-члени НАТО збільшити європейський бюджет на оборону й дотримуватися політики альянсу щодо допомоги Україні.
За кілька днів після приходу до влади Стармер теж, щоб запевнити всіх у готовності британців підтримувати Україну, подався за кордон: у Вашингтон, на важливий саміт НАТО з нагоди 75-ї річниці альянсу, заснованого 1949 року за суттєвої підтримки тогочасного уряду лейбористів. На саміті Стармер мав нагоду зустрітися з усіма партнерами по альянсу і познайомитися з президентом Байденом. А союзники в НАТО дістали уявлення, як продовжувати підтримку боротьби України з RU24022022FASH21 агресією, якщо Дональд Трамп стане наступним президентом США і, за побоюваннями, вирішить припинити конче необхідну економічну й військову допомогу для України.
Попри здобуту лейбористами більшість у парламенті, вибори засвідчили, що британська політика – нині як ніколи фрагментована. Місця консерваторів зайняли не тільки лейбористи, а й ліберал-демократи – третя партія, яка протягом багатьох років вдовольнялася скромною кількістю місць у Палаті представників.
Вибори виявилися для лібералів вельми успішними, переважно за рахунок заможнішого півдня Англії, де виборці традиційно виступали за лейбористів, а нині хотіли надіслати меседж про невдоволення консерваторами. Замість 11 місць ліберал-демократи тепер мають 72, що є суттєвим здобутком і перетворює їх на впливовішу третю силу у британській політиці. Нещодавно, за прем'єрства Девіда Кемерона, партія сформувала коаліцію з консерваторами, але зараз категорично проти Консервативної партії і більше підтримуватиме лейбористів.
Великою проблемою для консерваторів, а також для багатьох ліберальних британських виборців, є небачена й раптова популярність правих.
Нова праворадикальна партія «Реформувати Сполучене Королівство», що здобула багато голосів у районах скупчення робочого класу і на півночі Великої Британії, може похвалитися здобуттям більшої підтримки (хоч і меншої кількості місць) у порівнянні з ліберал-демократами. Більшість голосів забрано у консерваторів, і на цьому фоні в Консервативній партії почалася колотнеча. Може, їм варто було обрати більш правий ухил?
Чи варто зараз розглянути злиття з Reform UK для повернення голосів розчарованих прихильників? Чи ухил управо відштовхне усіх ліберальних або поміркованих виборців?
Лідер партії Reform UK Найджел Фарадж – харизматичний політик і колишній член Європейського парламенту, який очолював до референдуму 2016 року кампанію за вихід Великої Британії з ЄС. Він вступив у цю партію усього два місяці тому, а тепер очолює її в парламенті. Партія має лише чотири місця, адже за британською виборчою системою маленьким партіям важко здобувати місця, не маючи переважної більшості в кожному окремому окрузі. Утім немає сумнівів, що «Реформувати Сполучене Королівство» – потужна права опозиційна партія, що цілком належить до ширшого правого руху, який нині заполонив чимало країн Західної Європи.
Вибори вивели на поверхню й кілька інших неприємних моментів. Найдраматичніший у Шотландії, де Шотландська національна партія, що здавна виступає за повну незалежність Шотландії, зазнала нищівної поразки. Замість 35-ти вона тепер має 9 місць, і майже всі її місця повернулися до лейбористів, що донедавна домінували в Шотландії.
Шотландська національна партія (ШНП) досі має свій децентралізований уряд в Единбурзі, і, власне, виборців і обурили плачевні результати роботи цього уряду на внутрішньому рівні. На сьогодні в Шотландії найгірша ситуація зі злочинністю і наркоторгівлею, гірші стандарти у сфері охорони здоров'я й освіти, а також гірший транспорт, ніж в Англії. І в цьому звинувачують ШНП. За два роки в Шотландії відбудуться місцеві вибори, і якщо, як очікується, ШНП знову втратить місця в парламенті й контроль над Шотландією, напевно, з давньою мрією про незалежність їй можна буде розпрощатися. На референдумі 2014 року шотландці відмовилися від незалежності з невеликим відривом, а ШНП закликала до проведення другого референдуму. Наразі це дуже малоймовірно, і навіть якби й відбулося ще одне голосування, народ найпевніше знову проголосував би проти.
Єдиний нюанс для переможців-лейбористів полягає в тому, що в багатьох регіонах країни, особливо регіонах із численним мусульманським населенням, люди обурені підтримкою Лейбористської партії на користь Ізраїлю під час війни в Секторі Гази. У Лондоні й інших великих містах уже кілька років проходять масштабні пропалестинські демонстрації проти дій Ізраїлю в Секторі Гази, і останнім часом посилився тиск на лейбористів, від яких вимагають критичного підходу до Ізраїлю. Кілька кандидатів-мусульман, які побудували свої передвиборчі кампанії навколо питання про Газу, здобули місця в парламенті як незалежні депутати, і ще кілька – як лейбористи. Активізація етнічної й релігійної політики у Великій Британії потенційно може становити загрозу, надто у таких великих містах, як Лестер, де проживають численні індуїстські й мусульманські меншини. На голосування тамтешніх мешканців вплинули кампанії, ніяк не пов'язані з національною політикою.
Решта Європи переважно тішиться перемозі лейбористів, адже партія запевняє, що прагне кращих і тепліших відносин із колишніми партнерами Британії в ЄС. Уже лунають припущення про те, що новий уряд налагоджуватиме зв'язки з ЄС за такими напрямками, як визнання європейських стандартів, послаблення обмежень у торгівлі й посилення співпраці у сфері науки, освіти і безпеки. Однак лейбористи не будуть подавати заявку на вступ до ЄС або єдиного ринку: це питання досі лишається суперечливим і дражливим у Британії, та і ЄС, імовірно, не погодився би на повторне членство.
Утім напружена ситуація у світі відразу змусить Лейбористську партію до активної зовнішньої політики, попри те, що лідерів передусім обирають для вирішення внутрішніх питань, і народ волів би, щоб уряд зосередився на внутрішній політиці. Виборці швидко складуть перше враження про політику лейбористів на основі того, чи вдасться уряду дати поштовх економічному зростанню, сприяти зростанню зарплат і розв'язати проблеми у сфері охорони здоров'я. Та халепа в тому, що грошей обмаль, а Лейбористська партія пообіцяла не піднімати основні податки. Без грошей на перших порах нелегко буде виконати передвиборчі обіцянки. Тож лейбористам доведеться тяжко працювати, щоб не втратити популярність, яка привела їх до влади на цих виборах.
Майкл Бініон
12 Липня 2024, 16:13