Луцьк — місто-відкриття, місто-укриття
Віднедавна Луцьк активно творить свій образ для збільшення туристичної привабливості й інформаційної присутності
2021 року відбулася перша мистецька резиденція, на яку запросили Оксану Забужко, Мирослава Лаюка, Катерину Калитко, Любка Дереша й Макса Кідрука. Під час цьогорічного Книжкового арсеналу презентували їхню спільну книжку «Вежа через [о]» — п'ять історій, натхненних луцькою резиденцією. Видавництво «Віхола» анонсувало серію про історію українських міст, і перша книжка присвячена саме Луцьку. Туристичне гасло Луцька — «Місто приємних відкриттів», а в перші тижні повномасштабного вторгнення Луцьк став укриттям для тисяч людей, які доти й не думали про туристичні принади міста. Однак несподівано відкрили для себе чимало. Нещодавно Луцьк відвідали ветеран і ютуб-блогер Олександр Терен і співак Дмитро Монатік, знявши черговий випуск програми «Відвал ніг», що тестує міста на інклюзивність до людей на протезах і кріслах колісних. Луцьк справді вартий уваги й докладає чимало зусиль, щоб про нього довідалися й відвідали його.
Нині до Луцька з Києва їздять лише два поїзди — нічний спальний і денний сидячий. Для порівняння, до Львова — 24. Нічний, до речі, ходить до Ковеля — одного з трьох центрів Волинської губернії в часи, коли Луцьк був менш впливовим. А сидячий доволі екзотичний — двоповерховий, на відміну від звичного інтерсіті.
О шостій привокзальна площа зовсім порожня. Уздовж бордюрів не припарковано машин, проспектом майже ніхто не їде. Від вокзалу в бік центру веде проспект Президента Грушевського, який, як відомо, президентом не був, лише головою Української Центральної Ради. Щоправда, над топонімікою лучани рефлексують активно — чого варта історія з вежею Чорторийського. Саме кампанія зі змінення літери «а» (Чарторийський) на «о» як маркер наголошення української ідентичності дала назву збірці «Вежа через [о]».
Луцька Венеція
Вологий клімат Волині, що не підходив Лесі Українці, дається взнаки повсякчас. У Луцьку протікають річки Стир, Омелянівка й Сапалаївка, і окремі частини міста, зокрема Центральний парк, помережані численними відгалуженнями каналу Глушець із невеличкими містками. Тут навіть є власна луцька Венеція — прокат елегантних білих човнів, на яких можна сплавитися повз мальовничі береги, де гріються на сонці черепахи.
Молодий гондольєр сказав, що парк лише кілька років тому почали опоряджати, і тепер, за його словами, є де пройтися. Центральний парк імені Лесі Українки справляє дуже приємне враження: вранці тут тихо й затишно, ніякого гамору, лише спів пташок і плюскіт риби.
У Луцьку я спостерегла щонайменше три водні середовища для різних вікових категорій: молодь обирає комплекс сімейного відпочинку з басейном «Ротонда», пляж на березі Стира приваблює переважно старших людей, а діти весело брьохають у фонтані біля ЦУМу.
Скульптура «Возз'єднання»
2023 року на пляжі встановили символічну скульптуру: на одному березі доволі стрімкого, але на диво теплого Стира — постаті жінки з дитиною, що визирають чоловіка на протилежному березі.
Звідси рівненька доріжка веде до замку Любарта. Тут туристи роблять традиційне фото з 200-гривневою купюрою. Біля замку, як годиться з давніх-давен, розташовані городи.
Емблема замку, фото 2015 і 2024 років
Вершника на емблемі в'їзної брами змінили на жіночу постать — помітила це, переглядаючи свої фото з перших відвідин Луцька 2015 року. Символом міста є кликун, що повідомляв середньовічним мешканцям важливу інформацію від короля й магістрату. Почалося з того, що 1948 року під час розбору старого будинку знайшли кахлю із зображенням кликуна. У 1990-х роках на флюгері Владичої вежі з'явився Вертун, далі в різних локаціях встановили невеличкі фігурки кликунів, давши їм імена (наприклад, біля пляжу — Хвацько й Прудко поспішають із сувоєм). 2021 року в Луцьку запровадили навіть свято кликуна (6 березня), а нині на замковій вежі щодня о 12 годині живий кликун сурмить гімн України.
Кликуни Хвацько й Прудко
Замків у Луцьку два: Верхній і Окольний, обидва збереглися частково. Верхній, або замок Любарта, почали будувати в 1350-х роках і загалом завершили до 1430-х, хоча вежі добудовували й після того. Окольний замок постав у цеглі з 1502 року. У Луцьку була резиденція Великого князя литовського, а після Люблінської унії — резиденція королівської влади, тут були зосереджені мілітарні, політичні, адміністративні, судові, релігійні функції центру Волинського воєводства. 1429 року в князівському палаці, у Верхньому замку, відбувся з'їзд європейських монархів, який мав вирішити долю Центрально-Східної Європи та обговорити коронацію Вітовта.
У різні часи замок брали штурмом різні війська — від Свидригайла до Северина Наливайка. У замку сусідили латинська катедра Святої Трійці та православна церква Івана Богослова. Побувавши тут, хочеться одразу взятися за перечитування нарисів про волинську шляхту Наталії Яковенко.
Замок втратив свою роль з трансформацією мілітарних технологій і суспільних відносин у XVIII столітті, а з наступом RU24022022FASH21 імперії, що захопила цю землю внаслідок поділів Речі Посполитої, зовсім занепав. Шляхетський опір польських повстань ще тривав певний час, однак з перенесенням Дубенських контрактів і Кременецького ліцею до Києва Волинь стала глибокою провінцією — принаймні так її воліла бачити імперія.
Але не для тих, хто жив на Волині й щиро любив свій край. Наприклад, родини Косачів.
Сестра Лесі Українки — Ольга Косач-Кривинюк згадувала: «Весною 1879 року до Луцька переїхала й наша мати з мало не десятирічним Мішею, восьмирічною Лесею і мало що не дворічною мною. Оселилася наша родина в Луцьку одразу після приїзду в “першому” костьольному домі, тобто в мурованому домі поруч з “кафедрою” на Кафедральній чи Костьольній вулиці недалеко від замку. У цьому домі ми жили менш ніж рік, а тоді перебралися до оселі в садибі над самою річкою. Як звалася та частина міста і та вулиця, я, на жаль, не знаю.
Лесина вітальня
Там ми прожили до половини вересня 1881 року, а в другій же половині вересня того року батько одвіз нашу матір з нами до Києва, щоб Міша з Лесею мали змогу вчитися з учителями. У кінці листопада та на початку грудня 1881 року Леся пробула кілька день у Луцьку, приїхавши одвідати батька. Після того Леся не бувала в Луцьку аж до початку жовтня 1890 року, коли зо всією нашою родиною знов приїхала туди і жила до 17.01.1891 року, поки не поїхала до Відня лікуватися. Повернувшись з Відня в середині березня 1891 року, Леся прожила в Луцьку півтора місяця і, виїхавши звідти до Колодяжного, вже більше в Луцьку не бувала…
Леся розказувала, що вони з Мішею та з іншим дитячим товариством дуже любили ходити до руїн Луцького замку, що там у них відбувалися і різні гри, і “поважні” зібрання. Історію замку і подій, що в ньому відбувалися, вони добре знали. Луцький замок Леся згадує у своєму вірші “Віче”, написаному 10.08.1901 року, і в листі до Галини Комарівни за 10.03.1909 року, у якому, описуючи місто Телав на Кавказі, де Леся тоді жила, вона пише: «…посеред міста ціле замчище з вежами, зубчастими мурами, воно мені нагадує Луцький замок і моє “отрочество”…».
Луцький замок
Згаданий вірш «Віче» розкриває цілком фантастичні грані особистості Лесі Українки — поєднання любові до середньовічної лицарської культури та української справи вилилося в дитяче таємне товариство в антуражі Луцького замку:
… Вона держала слово, і багато великих слів у ньому поміщалось: братерство, рівність, воля, рідний край… Так, так, те все було. А далі слово змінилося у спів, і вся громада до дзвінкої промови прилучилась. О, то були такі «червоні» співи, яких, либонь, не чув старезний замок
і в ті часи, коли червона кров йому красила тверді, сиві мури…
Нині в будинку на вулиці Драгоманова, 23, у якому жила родина Косачів, музей «Лесина вітальня».
Напис на згадку на стіні Луцького замку, залишений родиною Косачів
Нині Луцьк активно працює над власною презентацією, і за цим творчим пошуком міської наративної ідентичності вкрай цікаво спостерігати. Луцький міф поєднує щонайменше три центральні наративи: замок як втілення інтегрованості з Європою через пам'ять про з'їзд монархів XV століття; місце пам'яті Лесі Українки, якій тут присвячений кожен другий топонім; а також Волинь як рельєфний шов Сходу й Заходу України, від ранньомодерної історії регіону до визвольної боротьби ХХ століття, до шлюбу батьків уродженки Луцька Оксани Забужко — західняка Стефана Забужка й східнячки Надії Обжирко, до Луцька як укриття для втікачів від повномасштабного вторгнення 2022 року.
Ольга Петренко-Цеунова
24 Червня 2024, 09:25