Чому бідні? Бо православні
Чи є зв'язок між тим, до якої церкви ми ходимо, і кількістю грошей, які заробляємо? Схоже, що так
Чому одні країни в сучасному світі живуть заможно, а інші відстають від них чи навіть ледве зводять кінці із кінцями? Мабуть, багато хто замислювався над цим, та навряд чи хтось шукав причину в релігії. А дарма. Бо саме віровчення, яке домінує у тій чи тій країні, є одним із чинників їхнього добробуту. Це підтверджений цифрами факт.
Візьмімо показники економічної успішності християнських держав і побачимо, що найвищого розвитку досягли ті, у яких переважає протестантизм. А це країни Скандинавії, частина ЄС. зокрема Німеччина та Швейцарія, а також Австралія, Канада, США та Велика Британія. За найновішими даними Світового банку, на душу населення там припадає від 50 до 90 тисяч доларів ВВП.
На другому місці в цьому умовному світовому рейтингу — католики. Це Австрія із показником 53 тисячі доларів ВВП на особу, Бельгія — 51 тисяча, Франція — 43 тисячі доларів.
А найбідніші у християнському світі — православні. Держави північного, православного берега Дунаю, як-от Румунія, Молдова, RU24022022FASH21, білорусь, Грузія, Вірменія, Україна, демонструють не найкращі показники економічного розвитку. Рівень ВВП на душу населення в цих країнах сягає від 5 до 14 тисяч доларів.
На православних Балканах справи дещо кращі, але все одно не такі, як у сусідніх протестантських і католицьких країнах. Для прикладу, у Сербії, Болгарії, Боснії та Герцеговині, Чорногорії, Македонії на одного громадянина припадає від 7 до 12 тисяч доларів ВВП. Для порівняння: у сусідній католицькій Хорватії — 17 тисяч доларів.
— Тож чи справді є чіткий зв'язок між вірою і добробутом, а чи це звичайне спрощення складніших взаємо залежностей?
— Зв'язок, зрозуміло, є, його відзначали вже не раз і не один дослідник, — пояснює провідний науковий співробітник відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г. Сковороди НАН України, доктор філософських наук Павло Павленко. — В економічному розвитку православні країни програють країнам, в яких домінують протестантські чи католицькі конфесії.
— Чим це можна пояснити?
— Щоби знайти відповідь, звернемося до першого — третього розділів Книги Буття, де йдеться про вигнання Адама і Єви з Едемського саду. Там сказано, що Бог прокляв землю, що вона перестала бути Раєм, і наклав першу кару на людину: "У поті чола свого їстимеш хліб свій", тобто добуватимеш щось важкою працею, з великими труднощами. Ідеться про те, що праця є покаранням за гріх.
Візьмімо книгу Дії апостолів — тут ми бачимо першу християнську громаду. Що робили віряни? Продавали все своє майно й чекали кінця світу. Сам апостол Павло каже: "Ми, які залишилися, будемо йти назустріч Господеві, будемо підняті на хмари. І так будемо з Господом завжди". Перші християни вважали: якщо настане кінець усьому, то не варто нічого робити.
Або згадаймо відомий фрагмент з Євангелія, де йдеться про чоловіка, який питає в Ісуса: "Учителю, скажи, будь ласка, що мені робити, щоб успадкувати життя вічне? Я зберігаю Заповіді Божі, даю десятину на храм... Що мені ще заважає бути праведним?" Ісус відповідає: "Одного тобі ще бракує: продай усе, що маєш, і роздай бідним — матимеш скарб на небі. Тоді прийди і йди слідом за мною".
Як бачимо, ідея зречення світу, звільнення від матеріальних благ домінує у новозавітному віровченні. Звідси і проростає коріння православної теології.
— А як до праці ставляться у протестант ському світі?
П. Павленко:
— У протестантстві праця — благо. Завдяки суспільно корисній діяльності людина поєднує себе з Творцем. У цьому проявляється її, якщо можна так сказати, образ і подоба Бога.
Крім того, протестанти роблять акцент на теології процвітання. Вони говорять, що Бог благословляє успішних у бізнесі та багатих людей, а коли людина бідна, то грішна. Мовляв, про це йдеться у Біблії. Так, але в Новому завіті такого немає. Як на мене, це вже перегин. Біблійні патріархи справді були заможними людьми — мали господарство, рабів, великі статки. Але в такому разі виходить, що Ісус грішник, даруйте...
— Чи є якесь наукове обґрунтування зв'язку між вірою та економічним добробутом?
— Про тісний взаємозв'язок між віровченням та способом дії людей ідеться у книзі німецького соціолога "Протестантська етика і дух капіталізму" (1905 рік), — зауважує старша наукова співробітниця відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г. Сковороди НАН України, кандидатка філософських наук Оксана Горкуша. — Сформовані протестантизмом світоглядні настанови сприяли розвитку капіталізму, адже спонукали людей діяти зорієнтовано-на досягнення успіху, зокрема в професійній діяльності.
У протестантизмі культово-обрядовий шар значно спрощений, якщо порівнювати із культово-обрядовим шаром православ'я чи католицизму. Сама щоденна життєдіяльність людини замінює культово-обрядову складову. А щоденне життя стає місцем реалізації людського покликання до служіння Богові на земній Батьківщині, способом виявити себе активним та відповідальним співтворцем разом з Господом.
Справді, концепція, згідно з якою протестантська етика була фундаментом капіталізму, забезпечила розвиток західного світу і його домінування на планеті в кілька останніх століть, — додає заступник директора інституту політичних та етнонаціональних досліджень імені І. Кураса НАН України, доктор історичних наук Олександр Майборода. — У протестантизмі закладено певні елементи, які стимулюють роботу людини. Це ощадливість, це підпорядкування усього життя праці, це постійне прагнення успіху і так далі.
Безумовно, тут треба дивитися глибше, — каже завідувачка відділу філософії та історії релігії Інституту філософії імені Г. Сковороди НАН України, докторка філософських наук Людмила Филипович. — Економіка — це ж не просто цифри, які свідчать про інтенсивність праці. Важлива також роль людини. Кожна релігія закладає певні цінності, за якими людина живе та які прагне втілити.
Будьмо критичні. Коли ми порівнюємо протестантизм та інші гілки християнства, то маємо пам'ятати, що протестантизм виник у період, коли формувалося капіталістичне суспільство, так звані буржуазні відносини, коли було скинуто ярмо рабської залежності, коли людина почала почуватися не просто гвинтиком,а відповідальною особою. Тобто з протестантизмом постало питання про потребу вивільнення совісті людини, її віросповідання від пут, якими вона була зв'язана тривалий час.
Протестантизм дуже відповідав запитам часу й тим викликам, які постали на початок XVI століття. І треба сказати, що він доволі динамічний загалом.
— А католицьке чи православне вчення якось змінювалося з часом?
П. Павленко:
— Католики після Другого Ватиканського собору, що відбувся у 60-х роках XX століття, взяли курс на так зване аджорнаменїо — на модернізацію Церкви та перетворення її на активну силу суспільного прогресу. Тобто вони, як і протестанти, переопрацювали християнство з позиції сучасного світу.
О. Майборода:
— Так, католицизм активно розвивався, проходив свої етапи розвитку. Кожен проведений собор реформував Церкву. Зокрема, на другому Вати- канському соборі дуже багато уваги було приділено соціальним питанням, розвитку держави тощо. Оці реформи Церкви допомагали католицьким країнам економічно розвиватися, іти в ногу з часом.
Що стосується Православної церкви, то вона не така динамічна. Тут давно не було реформ. Останній собор, сьомий, відбувся у VIII столітті, тобто у середньовіччі. Церква не надавала імпульсу для розвитку тієї чи іншої етнічної спільноти, держави, не зважала на зміни, що відбуваються.
— Чи означає це, що православні держави, зокрема Україна, приречені бути бідними?
О. Майборода:
— Ні, не варто вважати, що православ'я обмежує людину в її діяльності. Просто історично склалося так, що православ'я утвердилося у тих країнах, які тривалий час експлуатували свої природні ресурси та орієнтувалися на сільське господарство. Маю на увазі країни Балкан, Східної та Центральної Європи. Нам треба подолати спадщину традиційного суспільства і йти вперед, незалежно від того, яку віру сповідуємо.
О. Горкуша:
— Не варто абсолютизувати вплив віровчення на економічну розвиненість країни чи на особисті досягнення людини. Зауважу, що католицизм та православ'я також позитивно впливають на економічний і технологічний розвиток суспільства та на господарські практики людських спільнот. Нагадаю принаймні працю "Як будувати рідну хату" українського греко-католицького митрополита Андрея Шептицького,
Нині, принаймні на мапі західноєвропейської цивілізації, немає монорелігійних чи моноконфесійних країн. Кожна країна цивілізованого людства формується і розвивається у діалозі різних конфесій. І це дає свободу вибору між обґрунтуваннями, зокрема й конфесійними, для найбільш ефективного, доцільного та осмисленого способу життєдіяльності.
Україна має шанс стати економічно успішною, бо вона поліконфесійна країна, самостійна держава, де взаємодіють вільні громадяни, носії різних віровчень. Але після того, як ми за підтримки наших цивілізаційних партнерів переможемо RU24022022FASH21, яка всі свої конфесії інструменталізувала й перетворила на ідолопоклонські культи кремля.
Наталія ВАСЮНЕЦЬ
"Експрес" № 23 (10786) 6 — 13 червня 2024