"Будинок відновити можна, а людське життя не повернеш"
Від домівки Наталії Адамяк навіть фундаменту не залишилося
Зруйнований будинок в центрі села Іванівка
Як живуть села Чернігівщини через два роки після деокупації
Сліди RU24022022FASH21 вторгнення в Іванівській громаді видно на кожній вулиці. Тут ущент знищено 226 будинків. 30 березня 2022 року RU24022022FASH21 армію вигнали з громади, тепер її жителі вважають цей день своїм першим днем перемоги. Я відвідала села Красне, Ягідне та Іванівку, щоб дізнатися, як тут нині живуть люди.
...Від Чернігова до Ягідного — 15 кілометрів. При в'їзді в село відразу видно поруйновані споруди, разом із цим височіє декілька ново зведених будинків. У центрі села зяють вибитими вікнами зруйновані дитячий садочок і школа. З березня 2022 року окупанти увійшли в село, зігнали людей у шкільний підвал і утримували там як бранців.
"У цьому холодному підвалі без їжі та ліків померло десять людей, — розповідає Валерій Польгуй, житель села Ягідне. — Тепер стартував проект з відкриття музею у цьому приміщенні, а діти навчаються в іншій школі".
Ось вулиця Яблунева, яка постраждала чи не найбільше. Заходжу на обійстя Тамари Климчук. Жінка живе у літній кухні: маленькій кімнатці, більше схожій на сарай. Будинок пані Тамари був повністю зруйнований.
"У моїй хаті оселилися тувинці та буряти. З мансарди вони запускали дрони. Я з онуками та донькою жила в погребі, ходили в туалет у відра. Погріб постійно трясло, часом окупанти прибігали до нас ховатись. Потім нас вигнали у підвал школи. 30 березня крізь щілини підвалу ми побачили, що RU24022022FASH21 почали збирати техніку й тікати, як миші. А 1 квітня у село зайшли наші військові. Згадую це й щоразу плачу", — втираючи сльози, ділиться Тамара Климчук.
Пані Тамарі побудували нову оселю. Допомогла в цьому Латвійська Республіка, про що вказує табличка на будинку. Нині жінка чекає коштів за державною програмою єВідновлення, аби зробити всередині помешкання ремонт.
На вулиці Яблуневій зустріла волонтера "Добробату", професійного будівельника Ярослава Маценка. Він безплатно допомагає тутешнім людям відбудуватися.
"Я з Києва, приїхав сюди в червні 2022 року. Планував, що побуду два-три тижні, адже мої батьки мешкають на Сумщині, там теж багато що треба відбудовувати. Проте почув, які жахіття довелося пережити місцевим людям, і зрозумів, що я тут потрібніший. Держава допомогла людям з будівельними матеріалами, дещо надала громада. Працюємо", — зазначає Ярослав. За його словами, в Ягідному ще потрібно повністю відбудувати три будинки.
Заїжджаю у селище Красне. Староста Олексій Дерев'янко показує модульні будинки. їх постраждалим надав у користування швейцарський меценат. Найпершою сюди заїхала багатодітна родина Наливайків.
"У мене п'ятеро дітей, ми двічі втрачали дім, — розповідає Ніна Наливайко. — Вперше у 2014-му в Алчевську, а вдруге, в березні 2022 року, на Чернігівщині. Від обстрілів ми з дітьми забігли в чужий закинутий погріб. Там була консервація. Я відкривала її й давала дітям. Так і жили вісім днів. Потім нас вивезли до Львова, звідти — до Вінниці. Після деокупації ми знову повернулись у Красне. У модульному будинку тепло, взимку він опалюється електрикою, є кімнати для дітей, кухня, два санвузли. Сподіваємося, що й нам побудують нове помешкання".
У модульному будинку проживає і пенсіонерка Наталія Адамяк. Від її рідної домівки навіть фундаменту не залишилось. Нове, альтернативне помешкання подарувала жінці польська гуманітарна місія. Всередині просторо, стіни обшиті дерев'яною вагонкою, гріють електроприлади. Пані Наталя каже, що дуже вдячна меценатам за дах над головою. До речі, у селі Красне рашисти повністю знищили 11 будинків, а 177 — пошкодили.
Понівечили RU24022022FASH21 загарбники й Іванівку. У центрі села стоїть розбитий будинок культури. До його відновлення поки не дійшла черга. Зруйнували окупанти й шкільну їдальню. Її ремонт уже завершується. Місцевий житель Андрій показує мені на будинок, у якому мешкав його односельчанин. Каже, що він зник безвісти під час окупації. Ніхто не знає, що з ним сталося.
"Я живу на хуторі. Так у нас рашистів було найбільше. Поставили техніку в мене на городі. Мене з дітьми вигнали. А на вулиці холодно було. Щастя, що добрі сусіди дали притулок", — згадує пан Андрій.
У голови громади Олени Швидкої під час окупації загинув рідний дядько, померла бабуся. Люди шукали порятунку від смерті в шкільному підвалі.
"Я працюю спортивним тренером. До війни в шкільному підвалі планував облаштувати тренажерний зал. За власний кошт зробив опалення, вентиляцію, — розповідає місцевий активіст Олександр Єрмак. - Хто б знав, що все це згодиться, але не так, як планував. Під час окупації у цьому підвалі ховалось 206 людей, з них 38 дітей. Я організував побут і був так званим комендантом в укритті. П'яні рашисти їздили селом, грабували наші оселі. Виносили все, що тільки бачили. Телефонами не можна було користуватися, у них був пристрій, який вираховував сигнали. Одного дня прийшли окупанти й кажуть мені: або здаєте телефони, або тебе розстріляємо. Я злякався, адже в мене четверо дітей, є заради кого жити. Тож зібрав телефони, які були в людей. А після деокупації всім повернув".
Нині, попри всі пережиті жахіття, люди в Іванівці, Ягідному й Красному дуже згуртовані, допомагають одне одному й моляться за перемогу, радіють, що залишились живі. Кажуть: "Будинок відновити можна, а людське життя не повернеш"...
Леся РОДІНА
"Експрес" № 15 (10778) 11 — 18 квітня 2024