За крок до демографічної прірви
Населення України неухильно скорочується. На жаль, прогнози невтішні
У 1993 році в нашій країні проживало 52 мільйони осіб. Мінсоцполітики представило проект Стратегії демографічного розвитку України до 2040 року. У ньому, зокрема, прогнозується, що чисельність населення нашої країни в кордонах 1991-го в 2041 році може становити приблизно 28,9 мільйона осіб, а в 2051-му — 25,2 мільйона.
Звісно, прогноз — не вирок. А більш точні ті сценарії, які розробляються на один-п'ять років. На відміну від середньострокових прогнозів (до 15 років), — каже Олександр Гладун, заступник директора з наукової роботи Інституту демографії та проблем якості життя НАНУ.
До повномасштабної війни ми переглядали прогнози для України раз на рік. Довгострокові ж прогнози слід інтерпретувати як тенденційні.
— Що маєте на увазі?
О. Гладун:
— Згідно з найбільш песимістичним прогнозом Стратегії населення України на 1 січня 2051 року може скоротитися до 25,2 мільйона осіб. Це так званий інерційний сценарій. Так буде, якщо в жодний спосіб не впливати на цю ситуацію. В іншому випадку чисельність населення становитиме 31,6 мільйона осіб.
— Як подолати демографічну кризу? У Стратегії згадується про необхідний показник народжуваності на одну жінку — 2,2 (220 дітей на 100 жінок). Чому саме така цифра?
— Двоє дітей мають замінити двох своїх батьків (для відтворення нового покоління). І також досягти того віку, в якому вони з'явилися у батьків. Нині середній вік народження дітей — приблизно 27 років. Враховується дитяча смертність (до 27 років, на жаль, доживуть не всі), тому — не 200 дітей на 100 жінок, а саме 220. Такого показника народжуваності в Україні давно не було. Зрештою, як і в європейських країнах.
— Чи можливо, що до середини цього століття 100 українських жінок народжуватимуть 220 дітей?
— До показника 2,2 — дуже далекий шлях (перед війною він становив 1,16, у 2022 пт/і — 0,9 а за підсумками минулого року впав до 0,7. — Авт.). На мою думку, нам уже не уникнути подальшого зниження чисельності та демографічного старіння, — додає Павло Шевчук, кандидат економічних наук, провідний науковий співробітник Інституту демографії та проблем якості життя НАНУ. — Але Стратегія однозначно потрібна, бо треба ж мати хоч якийсь план.
О. Гладун:
— На народжуваність впливає багато чинників. На фронті й через обстріли населених пунктів гинуть люди репродуктивного віку. Багато жінок, особливо середнього віку, виїхали за кордон. Сім'ї розірвані. Й під час війни мало хто наважується народжувати дітей.
З іншого боку, згідно з результатами соціологічних досліджень, чим більше дітей у родині, тим імовірніше, що сім'я перебуває за межею бідності. Зокрема, така ситуація у 50% сімей, де виховують трьох дітей.
Тепер підготовлено проект закону про збільшення виплат при народженні дітей. Хоч насправді сім'ю потрібно підтримувати й після того, як дитині виповниться три роки.
Треба підвищувати й економічний розвиток країни загалом. Нині кожен, хто працює, платить соціальний внесок — 18% від зарплати і 1,5% військового збору. Можна, наприклад, зменшувати відсоток податків для працівників залежно від кількості дітей у їхніх сім'ях. Тобто варто застосовувати різні механізми для підтримки родин з дітьми. Зрештою, на рівень народжуваності впливає навіть вартість житла. Не кожна сім'я може купити помешкання, попри ті програми, які вже реалізовуються.
— У проекті Стратегії йдеться про повернення українців із-за кордону та залучення іммігрантів з третіх країн.
О. Гладун:
— Найбільш дискусійний фрагмент Стратегії — забезпечення міграційного приросту населення. Мало хто із діаспори захоче переїжджати в Україну. Бо в нас немає відповідного ринку праці й заробити гроші не так просто. Щоб українці поверталися, потрібні якісь стимули й умови.
Якщо ж йдеться про українців, які виїхали за кордон після 24 лютого 2022 року, то, за даними різних соціологічних досліджень, 25—50% не планують повертатися. І чим довше триватиме війна, тим більшою ставатиме ця частка. Якщо 50—60% українців, які виїхали, повернуться, то це буде дуже добре. Тому слід робити все можливе, аби українці нині не виїжджали.
Щодо залучення іммігрантів з третіх країн. Можливо, краще розробляти іншу структуру економіки, яка потребуватиме менше робочої сили, а не стимулювати імміграцію. На початку 1990-х з балтійських країн виїхало 25—30% населення. Там не залучали іммігрантів з третіх країн, але рівень життя покращили.
Зрештою, іммігранти з яких країн до нас поїдуть? Вочевидь, з тих, де рівень життя нижчий, ніж у нас. Тобто з бідних країн Африки та Азії. Моя позиція така: якщо нам потрібна робоча сила, то її слід залучати тимчасово. Не обов'язково видавати іммігрантам дозволи на постійне проживання. Наприклад, у Саудівській Аравії надають іммігрантам роботу, але не громадянство.
Богданна МАРТИНИК
"Експрес" № 15 (10778) 11 — 18 квітня 2024