Дуже бракує трактористів
Катерина Шаповал
Фермери розповіли про проблеми цьогорічної сівби
За даними Мінагрополітики, аграрії вже засіяли ярими культурами майже пів мільйона гектарів. Чимало господарств скаржаться на дефіцит кадрів, адже багатьох працівників мобілізували. Кажуть, що нині трактористи на вагу золота.
"У сільському господарстві потрібні чоловічі руки. А їх нині дуже бракує, — зауважує фермерка з Київщини Катерина Шаповал. — У мене працював один тракторист, але й він пішов захищати країну. Мій трактор стояв два роки, і досі простоює. Нікого не можу знайти. На щастя, я в добрих стосунках з іншими фермерами, то вони надають мені послуги з обробітку землі, приїжджають зі своєю технікою. Колись, у молодості, я і сама на тракторі працювала, а тепер, коли мені 54 роки, кермувати сільгосптехнікою важко". Катерина Шаповал фермерує з 1991 року, має загалом невелике господарство — 50 гектарів землі. Каже, що цьогоріч відмовилась від вирощування пшениці. Бо з початком повномасштабного вторгнення виникла, проблема з логістикою, зерно дуже важко вивезти, знизилась також закупівельна ціна, а витрати на вирощування зросли. "Сіятиму ріпак, соняшник, кукурудзу. Зерно цих культур збути легше. Тільки б вродило", — мовить співрозмовниця.
Фермер Петро Вовк з Пустомитівського району, що на Львівщині, до роботи у своєму господарстві залучив усю родину. Каже, що працюють по 12—13 годин. Садять овочі, сіють пшеницю, сою і гречку.
"Раніше у мене офіційно трудилися 18 осіб, нині залишилось вісім працівників. Трьох мобілізували, деякі самі звільнилися, — розповідає Петро Вовк, — Але я все розумію. У країні війна. Фермери мусять подавати інформацію про всіх найманих працівників у ТЦК. Тому деякі чоловіки призовного віку не хочуть офіційно працевлаштовуватись. Доводиться самому сідати за кермо трактора й працювати до пізньої ночі. Та я не скаржуся, бо кому нині легко".
Сергій Кутній з села Новопавлівка на Дніпропетровщині має 100 гектарів землі. І також змушений обробляти їх сам. Фермер каже, що тракторист звільнився, бо йому не дали броні. Напевно, влаштувався в інше господарство неофіційно.
"Та сію, але хтозна, чи вдасться зібрати врожай, бідкається пан Сергій.
Бо вже за 35 кілометрів від нас відбуваються бойові дії. Важко. Зросла вартість імпортних мінеральних добрив, засобів захисту рослин. А закупівельні ціни дуже знизилися. За тонну соняшника дають 11 тисяч гривень, пшениці — 4,5—5 тисяч. Доведеться економити і на добривах, і на засобах захисту рослин".
Тим часом фермер із Чернігівщини Іван Якуб, який пережив окупацію, вважає, що безвихідних ситуацій немає. Він став запрошувати на роботу трактористів-пенсіонерів.
"Маю в оренді 1200 гектарів, — розповідає. — Цього року сію все, що сіяв торік, — кукурудзу, соняшник, овес, просо. Часто і сам беруся за кермо трактора й обробляю поля. А що робити?! Сидіти і бідкатися? Це не діло. Бо хто тоді буде країну годувати?! Поки хлопці на фронті воюють, ми тут, у тилу, повинні працювати. Головне, щоб встояла держава. Я був в окупації 32 дні, знаю, що це таке, коли ворог господарює на твоїй землі. Не дай Боже це знову побачити й відчути".
Гудуть трактори й на полях Миколаївщини, попри постійні обстріли цього регіону. "Сіємо льон, коріандр, ярий ячмінь, — розказує власник агрохолдингу Юрій Кормишкін. — Вносимо добрива під озимий ріпак. Робота не завжди безпечна. Минулого року я разом із трактористом підірвався на міні, дістав поранення. Якраз коли обробляли землю під ярі культури. На щастя, все минулося. Нас не зламати. Україна неодмінно буде з хлібом".
Леся РОДИНА
"Експрес" № 14 (10777) 4 — 11 квітня 2024