Блокада кордону — це ніж у спину воюючій Україні
Польські страйкарі безупинно ходять “зеброю", щоб не пропустити українців
Черга вантажівок розтягнулася на 50 кілометрів
Ситуація на кордоні з Польщею щодня загострюється. Страйкарі блокують уже навіть військові вантажі. Хто стоїть за протестами і чи не стирчать тут вуха кремля?
Два роки в Україні точиться кривава війна. І коли, здавалось, увесь цивілізований світ мав би допомогти українцям виборсатися з цього зашморгу, нам завдали підступного удару в спину. Ті, від кого цього аж ніяк не чекали. Поляки. Саме Польща у перші місяці війни підставила нам плече, надавши прихисток мільйонам українців. Але те, що нині роблять наші сусіди на кордоні, інакше як зрадою не назвеш.
Польські фермери перекрили останній, шостий пункт пропуску, у Краковці. І це спричинило справжній колапс. Черги з фур розтягнулися на десятки кілометрів від кожного митного переходу. Вантажні автомобільні перевезення заблоковано. Але і цього полякам виявилося мало. Вони блокують уже і залізничне сполучення, і під'їзди до морських портів. У соцмережі можна знайти десятки повідомлень про те, що польські протестувальники не пропускають навіть вантажів з військовою допомогою. І це тоді, коли на фронті кожен снаряд — на вагу золота. Інакше як підіграванням кремлю такі дії не назвеш. Я побував на кордоні й побачив на власні очі, що там відбувається.
Черга на два місяці
Митний переїзд Шегині — Медика. Перше, що впадає у вічі, — жодної фури у черзі з українського боку. Три чи чотири стоять на самому кордоні, і все. Перетинаю кордон і потрапляю на польську сторону. Там теж жодної фури в обидва боки. Де ж вони? Польський прикордонник каже, що десь за кілометр від кордону в напрямку Перемишля. Йду трасою туди. Біля однієї автівки заспаний водій чистить зуби на узбіччі. Знайомимось. Ростислав з Хмельницького, везе в Україну меблі.
"Я тут уже п'ять днів стою, за цей час проїхав лише чотири кілометри, — каже водій вантажівки. — їду з Праги, і, коли доїжджав до кордону, він ще не був заблокований, тож не думав, що потраплю в таку пастку. Поляки пропускають лише по одній автівці на годину. Я десятий, так що надвечір мав би переїхати кордон. А що робити хлопцям, які позаду?! Ми зв'язуємось по рації — кажуть, що наші машини, а це понад дві тисячі вантажівок, розтягнулися на 50 кілометрів. Виходить, деяким водіям доведеться стояти у черзі ледь не два місяці".
Йду далі. Біля іншої автівки четверо водіїв варять каву на газовому балоні. "Ми за тиждень уже всі перезнайомились. Стали як одна сім'я, — каже Роман зі Львова. — Тут є хлопці з Франківська, Харкова, Києва... Отак разом варимо їсти, граємо у карти, по черзі ходимо в супермаркет по продукти. Тепер до нього вже близько, лише півтора кілометра. А тиждень тому долали по п'ять кілометрів в один бік, щоб купити собі щось поїсти".
Зауважую, що біотуалетів на трасі нема. Є один, який поставили страйкарі, але наші водії кажуть, що їх туди не пускають. Тож доводиться ходити у поле.
"Ми не розуміємо цих поляків, — потягуючи свіженьку каву, каже водій Олег. — Вони до нас ставляться, як до злочинців. Декілька днів тому ми пішли до них поговорити з їхнім керівником Ромеком і домовились, щоб уночі за годину пропускали не по одній, а по дві фури. І це було щастям для нас. На другу ніч знову до них підійшли з таким самим проханням, то вони поліцію викликали. Приїхало польське телебачення і бере у страйкарів коментарі. Ми теж підійшли, щоб свою точку зору висловити, то вони знову поліцію викликали. Хотіли піти компанією в супермаркет по продукти, так нас поліція не пустила. Сказали, що готуємо провокації. Ледве їх вмовили, щоб хоча б по дві особи пускали в магазин. І так по черзі носимо продукти для всієї колони".
"Ми — безправні заручники"
"А в мене цистерна за спиною — 30 тонн дизпального. Це вибухонебезпечний вантаж, який, за правилами, не може тут стояти. Заправки його чекають, замовник нервується. А що я можу вдіяти?! — каже Олег. — Он далі стоїть фура з польськими салатами. Термін придатності їх — сім діб. А ця машина тут уже сім діб стоїть і ще одну буде. Поки завезуть на логістичний склад, поки порозкидають по супермаркетах, вони вже протерміновані будуть. Кажемо тим страйкарям: ми ж вам веземо гроші, ми купуємо цю зелень, яка вирощена у ваших, польських теплицях. А ви не даєте нам її вивезти. Та іншого разу в словаків купимо чи румунів, а не у вас. Та їм байдуже. Ще фермерами називають себе".
За даними прикордонників, на всіх КПП заблоковано понад п'ять тисяч машин. А це означає, що наш бюджет недоотримує мільйони гривень митних платежів, акцизів і податків. І це в час війни! Чи розуміють це поляки? Мабуть, що так. А хто найбільше зацікавлений у тому, щоб бюджет та українська армія недоотримували фінансування? Неважко здогадатися. Тож не виключено, кажуть українські водії, що польські протести на кордоні можуть бути проплачені країною-агресоркою.
"Ситуація абсурдна. Це ніби так, що я прийшов з роботи додому, а на моєму порозі стоїть сусід і каже: "Я тебе не пущу. Або будеш заходити у своє помешкання цілий тиждень. Ось так і тут, — підтримує розмову водій Михайло. — Ну це ж кримінал. Але їхня поліція повністю на боці страйкарів. Ми безправні заручники".
У багатогодинних простоях водії переповідають чимало й смішних історій. Кажуть, що декілька днів тому на одному з переходів польські страйкарі чи то пива перепили, чи то просто заснули, але зійшли з пішохідного переходу й зачинились у наметі. Наші водії це побачили і як рвонули в бік кордону. За декілька хвилин десь до сотні автівок проскочило. Оце було щастя!
Натомість з українського боку кордону черг немає. У нас діє електронна черга й водій знає свій день та годину, коли він повинен заїхати на КПП. Тож замість того, щоб стояти в корку, вирішує вдома свої справи. Польські фури, які потрапляють в Україну, теж не стоять на кордоні. Щойно польський водій розвантажився, він під'їжджає до кордону, реєструється в електронній черзі й ставить машину на паркінг за 120 гривень на добу. А сам їде у Польщу, додому. Коли за три-чотири дні підходить його черга, він повертається до автівки й спокійно перетинає кордон.
Ще одна причина відсутності черг з нашого боку — чимало українських водіїв відмовляються їхати до Польщі. "Під час минулої блокади я відстояв сім днів. І от тепер — знову. Так і сказав власникові машини — більше не поїду. І він мене розуміє", — зауважує водій Тарас.
У всьому винні гроші?
Що ж хочуть польські страйкарі від українців? Вони кажуть, що основна причина їхнього страйку — це зерно. Мовляв, вони зібрали свою пшеницю, вони цінять свою працю і за жодних обставин не скинуть вартість. Натомість українці ціну скидають, і Євросоюз купує наше зерно, бо воно дешевше. Польські ж фермери вимагають від свого уряду, щоб спочатку вони продали все своє зерно й аж тоді дозволили завозити його українцям. І погрожують, що поки уряд не компенсує фермерам їхні втрати, то кордон не відкриють.
"Я не розумію їхніх дій, де логіка, — дивується водій Тарас. — Якщо ви не хочете, щоб українське зерно потрапляло на ваш ринок, то заблокуйте в'їзд у Польщу з України, а не навпаки. А вони запустили до себе українське зерно, наші його, зрозуміло ж, продали, а назад машини не випускають і маринують людей у чергах. Нонсенс".
Ну а той факт, коли польські протестувальники висипали зерно з нашої вантажівки на землю, не вкладається у голові. Він обурив навіть перших осіб держав, не кажучи вже про людей, які це зерно своїми руками збирали. І часом — під обстрілами. Це вже не удар у спину, а плювок у душу українцям!
Також поляки кажуть, що вкрай незадоволені ціновою політикою українських перевізників. Якщо польська фура й польський водій завезе товар з Кракова до Львова, то за таку послугу замовник заплатить 2500 євро. Натомість українська фура той самий товар по тому самому маршруту завезе за 2200 євро. Бо в українців нижчі зарплати. Зрозуміло, що замовник обере перевізника-українця. Але який стосунок польські фермери, які блокують кордон, мають до перевізників, незрозуміло. Щоразу висувають українській стороні нові умови й претензії. Лише б не відкривати кордон.
Прощаюся з нашими водіями й повертаюсь у бік кордону. Підходжу до страйкарів, знаходжу їхнього активіста. Він щойно давав коментар польському телебаченню, тож появі українського журналіста зовсім не зрадів.
— Запитую, скільки це ще буде тривати?
— "А ми тільки почали, — зверхньо відповідає він. — Ми несемо великі збитки, й поки нам їх не компенсують, ми звідси не підемо. Всі чомусь переймаються долею українських водіїв, а долями польських фермерів ніхто не цікавиться. А нам теж слід годувати свої сім'ї". На мої аргументи, що в Україні страшна війна і якщо ми не встоїмо, то путін прийде до вас, поляки лише посміхаються. Мовляв, чого боятися, ми ж у НАТО.
Через декілька хвилин мене оточили інші протестувальники й навперебій почали вигукувати свої докази. Діалог перетворився на базарний гамір, продовжувати який не було змісту. Очевидно одне: поляки, які на початку війни з розпростертими обіймами зустрічали в себе українців і допомагали з усіх сил, за два роки різко змінились. Вони бачать у нас недругів, які нібито зазіхнули на їхній комфорт і на їхні заробітки. Хоча, можливо, прикриваючись цими гаслами, протестувальники за чималі гроші виконують чиїсь вказівки. Але чиї? Неважко здогадатися...
Максим КАЧУРІВСЬКИЙ
"Експрес" № 8 (10771) 22 — 29 лютого 2024