Воювати? Не піду і крапка
Чому одні чоловіки йдуть добровільно захищати свою країну, а інші всілякими способами ухиляються від служби?
Українці охоче постять переможні відео та слогани "віримо в ЗСУ", але дедалі менш охоче йдуть до ТЦК, колишніх військкоматів.
Цікаво, а як би повелися європейські чоловіки в разі збройної агресії проти їхньої країни? Згідно з опитуваннями, у Британії, приміром, тільки 20% чоловіків від 18 до 40 років готові йти добровольцями до війська, а ще 27% сказали, що підуть на службу, якщо їх мобілізують. У Німеччині воювати готові тільки 17% опитаних чоловіків, а у Польщі — 15,7%. Тож, вочевидь, у будь-якому суспільстві є певна частка чоловіків, які будуть ухилятися від служби. Чи не так?
Відсотки тих, хто не хоче воювати, є у всьому світі. Десь таких більше, десь — менше. Українці не унікальні, — каже Вадим Васютинський, доктор психологічних наук, професор, головний науковий співробітник Інституту соціальної та політичної психології НАПН України. — Вищий відсоток тих, хто готовий загинути за Батьківщину, спостерігається зазвичай у колективістських суспільствах, наприклад, в Азії, Китаї. Натомість західні суспільства більш індивідуалістичні, тут важче мобілізувати людей для такої боротьби.
Є певний відсоток так званих пасіонаріїв — чоловіків, які готові воювати незалежно від національності. Це такий психотип, можна сказати "код ДНК". І таких приблизно 15% у кожному суспільстві, — вважає Дмитро Снєгирьов, військовий експерт, співголова ГІ "Права справа".
Щодо ухилянтів, то людина може бути просто морально неготовою брати участь безпосередньо у бойових діях. Страх — основний демотиву- ючий фактор. Також є побоювання, що у випадку поранення чи загибелі бійця його сім'я залишиться без годувальника. Тут питання у недовірі до держави як інституції, яка має виконати свої зобов'язання перед військовослужбовцями. До мене звертається дуже багато людей, які розповідають, що їхні рідні загинули, а їх подають як безвісти зниклих і родина не може отримати компенсацію. Це поширене явище і давайте нарешті про це говорити.
— А яка ваша думка?
— Порівнювати європейців і нашу ситуацію, це як порівнювати тепле і солодке, — каже Євген Магда, директор Інституту світової політики. — В інших країнах розмірковують над тим "що буде, якщо?", а ми ж опинилися всередині процесу. В України не було вибору, у нас ніхто не проводив соціологічних опитувань 24 лютого. Просто всі розуміли, що це треба робити — захищати свою країну. Тому й говорити, що європейці не воюватимуть, не варто. Бо цього ніхто не може знати напевно.
Д. Снєгирьов:
— Так, важливо, хто саме проводить подібні соціологічні опитування в Європі. Бо наразі спецслужби RU24022022FASH21 намагаються активно просунути версію про неготовність країн НАТО до безпосереднього військового зіткнення з RU24022022FASH21. Основні зусилля країни-агресорки нині направлені на деморалізацію та створення відповідного мікроклімату в європейських суспільствах. Тому до будь-яких опитувань слід ставитися обережно.
Юлія ГОЛОДРИГА
"Експрес" № 6 (10769) 8 — 15 лютого 2024