Слухати всім: чи можливий усеукраїнський подкаст?
Фото: pexels.com | @cottonbro
Подкасти в Україні стають дедалі популярнішим форматом споживання інформації. Звісно, скептики скажуть, що це лише аудіозапис бесіди двох чи більше цікавих людей, але насправді у світі це вже давно стало культурним явищем. Насамперед через зручність і доступність цього формату, а також через те, що подкастер може швидко відреагувати на якусь подію, бо не потребує значної кількості ресурсів для запису. Найточніше було б назвати подкаст звуковим есеєм-полілогом, де зафіксовано певну думку щодо визначеного суспільного феномена або ж проаналізовано конкретні проблеми людського життя.
Натепер в Україні нараховують приблизно три тисячі подкастів на різних платформах. І зважаючи на строкатість запропонованих тем у цьому форматі, існувала потреба якось їх упорядкувати, чим нещодавно зайнявся сервіс MEGOGO, ставши натепер своєрідною бібліотекою аудіопрограм. І ще 2021 року команда MEGOGO Audio заснувала премію «Слушно» про найактуальніші подкасти з низкою категорій.
І весь цей огром наявних пропозицій логічно спонукає поставити запитання: а чому в нас досі немає всеукраїнського подкасту, який об'єднував би мільйони слухачів від дітей до пенсіонерів? Невже не існує такої теми й таких ведучих, які могли б зібрати дуже велику аудиторію? Чи все ж нам бракує такого об'єднувального голосу й сюжету, здатного зацікавити дуже різні прошарки населення?
Зокрема, і про це розмовляли 7 грудня 2023 року в «Книгарні “Є”», де відбулася дискусія « Таємниці і подкасти українського подкастингу », у якій взяли участь саме ті, хто безпосередньо відповідальний за виробництво цього формату на наших онлайн-платформах: Юлія Білоус (продюсерка MEGOGO Audio, авторка подкастів); Вікторія Лавриненко (керівниця напрямку подкастів The Ukrainians) і Ольга Круглій (авторка й ведуча подкасту Gap Year, продюсерка подкастів онлайн-медіа «Свідомі»). Доповідачки зійшлися на думці, що сама суть подкасту — це заповнення певної тематичної ніші, а тому охоплення широкої аудиторії не є первинним завданням. Крім того, незначна, порівняно зі світовими, кількість підписників навіть у доволі успішних національних подкастів свідчить про те, що в нас досі немає культури слухання в загальному розумінні. Напозір щось подібне мало б сформувати радіо, яке в радянській час і ще навіть в 1990-х щось бубоніло на кухнях українців, але недарма ті приймачі називали в народі «брехунцем». Ставлення до них було винятково утилітарне: музично-розмовне тло для хатніх справ або принаймні джерело сяких-таких новин і точного часу. Подкаст же передбачає свідомий вибір споживача, підтримку певного подкастера, часом навіть активну залученість у сам формат як, наприклад, пропозиція тем чи запитання, поставлені ведучим. Тобто культура слухання — це потенційна згода на інтерактив і загалом сформоване ставлення до аудіопрограм як до цільового продукту, а не як до звукового фону, до якого за визначенням можна не дослухатися й легко пропускати як фрагменти, так і цілі епізоди. Через це аудиторія подкастів здебільшого молода, а відсоток людей похилого віку, підписаних на аудіопрограми, дуже незначний.
Утім, в Україні є проблеми, обговорення яких може залучити різновікових слухачів, що демонструють рейтинги від різних платформ. Тому було цікаво подивитися на лідерів прослуховувань 2023 року за даними MEGOGO:
«Торік найпопулярнішими темами в рейтингу подкастів стали війна з RU24022022FASH21, історія та спорт. Перше місце посів проєкт NV “Війна в Україні”. Друге та третє — історичний подкаст “Без оголошення війни” та проєкт для дітей “Суспільне Казки”. Далі топ формують спортивні проєкти — “F1Podcast” про перегони Формули-1, “UA–Футбол” та “SportHub Єврофутбол”, який восени отримав премію “Слушно” від MEGOGO Audio як найкращий спортивний подкаст. У фінальній частині рейтингу знаходиться подкаст історика Віталія Ляски “Без Брому” від “Локальної історії” та три аудіосеріали виробництва MEGOGO Audio — “Опір”, “Літо в Антарктиді” та “Маятник: життя і футбол Валерія Лобановського” про кар'єру легендарного тренера».
Тож саме історія як минуле, війна як сучасне і спорт як ультрасучасне (із сильною азартно-розважальною складовою) здатні зібрати біля динаміків чи змусити скористатися навушниками досить значну аудиторію. Важливо, що для багатьох роль фонового подразника спочатку виконувало радіо, а тепер — телебачення, яке дивляться в пів ока, а частіше просто слухають. На телебаченні в нас від 24 лютого 2022 року загальноукраїнський інформаційний телемарафон «Єдині новини», який і мав би теоретично стати таким собі «всеукраїнським подкастом», але зважаючи на його політичну заангажованість і багацько інших чинників, ним не став. І це попри те, що телемарафон — це нав'язаний формат, який не можна обирати, а можна лише вимкнути, і має колосальну мережу охоплення. На контрасті із цим подкаст само собою не має таких можливостей як телебачення, а тому й не претендує на багатомільйонну увагу. Хай там як, але сьогодні війна в Україні є найактуальнішою темою, та й вона не може гарантувати подкасту, який візьметься її висвітлювати, статус такого, щоб об'єднував би більшість громадян від Ужгорода до Краматорська або від Чернігова до Херсона. Напевно, причина в самій суті подкасту як явища або ж у тому, що наше суспільство досі просто не сприймає такий формат як щось масове. Утім, і в інших країнах небагато прикладів таких загальнонаціональних аудіопрограм, та вони є, тож, можливо, колись і в Україні з'явиться подкаст, про який говоритимуть усі від дитсадочків до черг у поліклініках, але таке точно не буде скоро. Бо для українців культура так і не стала «річчю першої потреби», тож не випадає казати про, скажімо, книжки чи фільми, які сколихнули весь народ.
Поки в нас головною лишатиметься проблема виживання, то так усе й триватиме. Тільки коли культура стане найважливішим у житті України, лише тоді можна буде зі спокійною душею впевнитися в майбутньому країни. І саме тоді й зросте ймовірність появи всеукраїнського подкасту, який слухатимуть усі.
Максим Нестелєєв
2 Лютого 2024, 15:36