"Ми ж не стадо баранів"
Чи є в Україні політична опозиція і чи варто у час війни сформувати уряд національної єдності? Думки експертів розділилися
Секретар РНБО Олексій Данілов зробив специфічну заяву — про те, що в нас немає опозиції. "Опозиція — це люди, які відповідальні за процеси, які відбуваються сьогодні на нашій території. У нас такої опозиції немає", наголосив він.
Дехто вважає заяву секретаря РНБО необережною. Бо деякі політики на Заході, як-от радикальні трампісти у США і Віктор Орбан та Роберт Фіцо в ЄС, якраз розкручують тезу про те, що Україна начебто недемократична країна, в якій немає опозиції та свободи слова.
З другого боку, багато хто дотримується думки, що в час війни не має бути поділу на владу й опозицію, а повинен бути уряд національної єдності, який би відповідав на виклики, що постали перед країною. То хто ж тут має рацію? З'ясовуємо у розмові з політологами Володимиром Фесенком, Андрієм Смолієм та Петром Олещуком.
— Чи згодні ви з висновками секретаря РНБО про те, що в нас немає опозиції?
В. Фесенко:
— В умовах війни ми залишаємося демократичною державою. Є політсили, які критикують чинну владу. Є опозиція в парламенті та суспільстві. Висловлювання пана Данілова, м'яко кажучи, некоректне.
А. Смолій:
— Опозиційні народні депутати беруть участь у роботі парламентських комітетів, у пленарних засіданнях, подають законопроекти, правки, виступають на погоджувальних радах тощо. Отже, вони також відповідальні за процеси, що відбуваються у країні. Те саме можна говорити про опозицію на місцях, яка залучена до процесів життєдіяльності міста, села, селища чи області.
Якщо опозиціонери позамовкають і, наче стадо баранів, голосуватимуть, як у Північній Кореї, за всі рішення, спущені згори, тоді можна казати, що в нас опозиції немає. Але наразі це не так.
П. Олещук:
— Зрозуміло, що в нинішній ситуації, яка визначає майбутнє української державності як такої, опозиція повинна поводитися трохи по-іншому — взаємодіяти і співпрацювати із владою. Однак ми спостерігаємо політичну боротьбу. І останнім часом вона стає дедалі виразнішою.
— Чим зумовлена така боротьба?
П. Олещук:
— Політики готуються до виборів, яких наразі ніхто не планує проводити. Очевидно, бояться, щоб не проґавити моменту. І це насправді дуже велика проблема для держави. Бо одна річ — коли опозиція провадить політичну діяльність (в умовах війни це не найкращий варіант, але навряд чи ми можемо його уникнути), а зовсім інша — коли триває політична боротьба без будь-яких меж, начебто завтра будуть вибори.
В. Фесенко:
— Справді, останнім часом бачимо посилення внутрішньої боротьби. У нинішніх умовах це неправильно. Переконаний, з боку влади має бути більше діалогу та відкритості. Водночас представники опозиції повинні розуміти: не можна в час війни із зовнішнім ворогом починати внутрішню війну. Розумію, коли є конструктивна критика і коли пропонують конкретні рішення. Водночас вважаю неприпустимим, коли опозиція працює в унісон з RU24022022FASH21 пропагандою.
В умовах війни влада та опозиція повинні діяти спільно і проявляти відповідальність. Наприклад, коли ідеться про такі важливі ініціативи для держави та суспільства, як закон про мобілізацію. Бо робота одних проти одних лише послаблюватиме державу у протистоянні з ворогом.
— Можливо, владі та опозиції варто було б створити уряд національної єдності, щоб діяти спільно?
А. Смолій:
— Так, для держави, яка перебуває у стані війни, оптимальним було б створити уряд національної єдності. Для того щоб усі групи населення, які обирали і владу, і опозицію, відчували себе залученими до спільної роботи на оборону, на подолання ворога, на перемогу.
На жаль, влада не захотіла піти на створення такого об'єднавчого уряду. А пішла на те, щоб перебрати всі важелі впливу до своїх рук. І якщо у перший рік масштабної війни не йшлося про якісь політичні опозиційні процеси, то тепер про них говорять доволі активно. Тому що опозиційних політиків дуже часто не чують, не залучають до законотворчих процесів (ці процеси стали максимально закритими та недоступними). Це породжує певну недовіру.
В. Фесенко:
— У нас часто говорять про уряд національної єдності. Але, по-перше, заради чого хочуть створити цей уряд — заради єдності чи заради повернення до влади? Наразі не може бути міжпартійного уряду, бо це буде не уряд єдності, а уряд розбрату.
По-друге, замість довіри ми отримаємо недовіру. Нині спостерігаємо певне зниження довіри до владних структур. Воно зумовлене посиленням критичного ставлення людей до різних владних інституцій, а не лише до уряду. Наприклад, до парламенту ще більше недовіри.
Водночас якщо подивимося на соціологічні опитування, то побачимо, що найбільше українці не довіряють лідерам парламентської опозиції: Юлії Тимошенко, Юрієві Бойку, Петрові Порошенку. Причому Тимошенко та Бойкові, за даними Київського міжнародного інституту соціології, не довіряють понад 80% українців, Порошенкові - більш як 70%. Тож яка довіра буде до цього уряду, якщо до нього входитимуть політики, яким не довіряє більшість українців?
Я не прихильник експериментів з урядом національної єдності. Бо ефект може бути прямо протилежний: замість єдності й поліпшення роботи матимемо конфлікти всередині уряду та погіршення ситуації. Також може виникнути конкуренція між урядом і Офісом президента, що ми вже бачили у часи Ющенка (коли Тимошенко була прем'єром) чи Порошенка (коли Гройсман був прем'єром).
Наталія ВАСЮНЕЦЬ
"Експрес" № 5 (10768) 1 — 8 лютого 2024