Недооцінений резерв
Чому люди, які мають інвалідність, але можуть працювати, не поспішають шукати роботу?
Україні бракує робочих рук. І це не дивно, адже багато людей виїхало за кордон, багато мобілізовано на фронт. У цих умовах працездатних осіб з інвалідністю мали б розглядати не як тягар, а як цінний трудовий резерв. За даними Конфедерації роботодавців України, у нас близько 2,4 мільйона осіб з інвалідністю. Щоправда, працевлаштовано лише 17%. Ситуацію аналізуємо разом з президентом Конфедерації роботодавців України Олексієм Мірошниченком та кандидатом економічних наук Олександром Хмелевським.
— Як вважаєте, чому так мало людей з інвалідністю в Україні працює?
О. Мірошниченко:
— У нас бізнес не вірить, що люди з інвалідністю, які роками були вирвані з ринку праці, зможуть здобути кваліфікацію і бути корисними. А люди з інвалідністю сумніваються, що роботодавці серйозно сприймають їхні наміри працювати і готові платити гідну зарплату. Нам треба зближувати позиції бізнесу і людей з інвалідністю. Бо з обох боків маємо недовіру.
Зауважу, що з початку року до центрів зайнятості звернулося близько 10 тисяч осіб з інвалідністю, з них роботу знайшло орієнтовно 20%. Для розуміння: це не більш як 0,2%. Ми могли б підвищити цей показник як мінімум удвічі. Адже більшість претендентів на роботу має III групу, їм не потрібно створювати особливі умови роботи, як-от для тих, хто пересувається на колісному кріслі, втратив зір або слух.
О. Хмелевський:
— Роботодавці віддають перевагу здоровим працівникам, які не хворіють, не беруть лікарняного, яких не треба відпускати з роботи тощо. В Україні приблизно 50% працездатного населення не має роботи і є велика конкуренція серед претендентів на робоче місце, тому не дивно, що більшість людей з інвалідністю не працює.
— Які стимули чи, навпаки, санкції держава передбачила для роботодавців, щоб ті працевлаштовували людей з інвалідністю?
О. Мірошниченко:
— Працедавець має право звернутися до Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, щоб отримати компенсацію за створення чи облаштування робочих місць для таких людей. Водночас він платить нижчий ЄСВ за особу з інвалідністю: замість 22% мінімальної зарплати — 8,41% нарахованої людині з інвалідністю зарплати.
З другого боку, згідно з чинним законодавством, встановлено квоту на працевлаштування людей з інвалідністю. Якщо ти наймаєш на роботу від 8 до 25 осіб, то зобов'язаний працевлаштувати одну людину з інвалідністю. Якщо наймаєш більш ніж 25 осіб, то 4% робочих місць мають належати особам з інвалідністю.
О. Хмелевський:
— У разі порушення квоти на роботодавця чекає штраф у розмірі річної середньої заробітної плати. Зауважу, що на практиці підприємства часто беруть на роботу людей з інвалідністю формально. Тобто така особа значиться у штаті та отримує мінімальну зарплату, а на роботу не виходить. Водночас багато підприємств ухиляється від сплати штрафів.
За чинним законодавством, роботодавці мають повідомляти центри зайнятості про наявні вакансії. Центри зайнятості повинні пропонувати ці вакансії безробітним, зокрема й людям з інвалідністю. Але часто підприємства не подають вакансій до центрів зайнятості, а закривають їх самотужки. А потім, у разі перевірки, виправдовуються, що начебто не знайшли осіб з інвалідністю, які бажають працювати.
— А які правила діють у західних державах?
О. Хмелевський:
— У країнах ЄС роботодавці сплачують внески у фонди реабілітації осіб з інвалідністю. А підприємців, які беруть людей з інвалідністю на роботу, відповідно до встановленої квоти, звільняють від сплати таких внесків. Крім того, в ЄС працедавці отримують від держави дотації на створення робочих місць для осіб з інвалідністю. А ще таким підприємствам надають податкові пільги.
В Україні 2016 року до Верховної Ради було подано декілька законопроектів, що передбачали заходи, які би стимулювали підприємців брати на роботу осіб з інвалідністю. На жаль, усі проекти були зняті з розгляду.
У Мінсоцполітики вважають, що було б краще, якби люди з інвалідністю мали більше можливостей працювати та отримували гідну зарплату, а не залежали від мізерної соціальної виплати. Як вважаєте, чи варто позбавляти осіб з інвалідністю пенсій, щоб мотивувати їх іти на роботу?
О. Хмелевський:
— Ідеї щодо позбавлення осіб з інвалідністю пенсій заради того, щоб вони працювали, негуманні. Якщо влада не може створити робочі місця для здорових людей, то навряд чи створить для осіб з інвалідністю.
Люди з інвалідністю часто потребують спеціального харчування, лікування, більшого відпочинку, їхні витрати у багатьох випадках вищі, ніж здорової людини. Сьогодні прожитковий мінімум для осіб з інвалідністю встановлено на рівні 2361 гривні. А реальний прожитковий мінімум, за оцінками експертів, — приблизно 5 тисяч гривень. Тому особи з інвалідністю мають отримувати і зарплату, і пенсію.
— Чи допоможе залучення працездатних осіб з інвалідністю на ринок праці поліпшити ситуацію з економікою України?
О. Мірошниченко:
— Безперечно. Як зазначив очільник держави, одного бійця на фронті нині утримують 6—8 платників податків. Тож заповнення кожного робочого місця дуже важливе. Працевлаштування щонайменше 1 мільйона осіб з інвалідністю дасть змогу прискорити зростання ВВП на 2,5—3% на рік.
Наталія ВАСЮНЕЦЬ
"Експрес" № 4 (10767) 25 січня — 1 лютого 2024