Знайти "свого" Грінченка
Цьогоріч 9 грудня святкуємо 160-річчя Бориса Дмитровича Грінченка — одного з найвидатніших українських просвітників, педагога, фольклориста, лексикографа, письменника, поета, драматурга, видавця, політика, громадського діяча, лідера київської «Просвіти» й потужного культуртрегера межі ХІХ–XX століть
Його внесок досі лишається поза увагою суспільства, яке до того ж доволі добре користується плодами його праці: першим і базовим «Словником української мови», літературними творами, збереженими ним скарбами народної творчості. Ба навіть деякі його твори вважаємо народними. Чим же нині нас досі не перестає дивувати той Грінченко?
Грінченко всюди?
Іван Франко якось зауважив, що серед діячів на тоді RU24022022FASH21 України Грінченка за глибиною та масовістю праці в більшості напрямів україністики нема кому перевершити. Це підтверджували й інші відомі нам сьогодні діячі. Його внесок дійсно є в більшості основоположних явищ нашої сьогоднішньої культури. І щоб висвітлити всі здобутки, треба писати кількатомову інтелектуальну біографію.
Учасники товариства «Просвіта»
Наприклад, окрім педагогіки, мовознавства й літературного процесу, Грінченко також упорядковував безцінну музейну колекцію, що стала основою Національного історичного музею та Національного музею Тараса Шевченка. Він долучився й до розвитку журналістики, адже, окрім сотень дописів до різних газет і журналів, працював над створенням перших українськомовних газет «Громадська думка» й «Рада» в Києві. Активно діяв у громадському русі й, приїхавши до Києва, взяв участь у створенні й очолив місцеву «Просвіту» — єдину організацію українців натоді. Він був присутній і в політичному житті: спочатку став ідеологом «Братерства тарасівців» — першої самостійницької організації українців Наддніпрянщини, а згодом разом із Сергієм Єфремовим, Модестом Левицьким та іншими заснував Українську радикальну партію.
Грінченком варто ділитися: він надихає
Грінченко — один з основних українських антиколоніалістів, усю його творчість і дії нині цілком логічно використовувати для формування нових сенсів незалежної України.
Серед інновацій, які мали додати грінченкознавчих зацікавлень молоді Києва, є конкурс відеоробіт під амбітною назвою «Лідер українства в Серці України», тобто про діяльність Бориса Грінченка та його родини в Києві. Фактичним завданням конкурсу було «оживити» місця пам'яті діяча в столиці. Результати конкурсу доволі цікаві й сучасні та вже дивують український простір ютубу. На жаль, є також інший бік цього досвіду: коли учасники заходять до будинку, де мала б бути увіковічена, наприклад, книгарня «Київської Старини» чи перша адреса київської «Просвіти», а там — нічого…
Ще одна цікавинка до річниці — святкова Мистецька академія «Грінченко — 160» — концерт з музичними творами на слова Бориса Дмитровича. Його тексти клали на музику відомі композитори: Кирило Стеценко, Микола Леонтович, Василь Верховинець та інші класики й сучасні митці. Знаково, що Академію організувала київська міська «Просвіта» — у минулому столітті він її очолював і хвилювався за її долю навіть на смертному одрі. Колись так само було й з драмою: декілька вистав за його творами не сходили з української сцени десятиліттями. Хотілося б, щоб і Грінченкова драма повернулася в театр.
Повернення вишитої сорочки Грінченка
Одним з найяскравіших цьогорічних заходів з повернення Грінченка в історичну пам'ять українців є відтворення його вишитої сорочки. На більшості світлин він зображений в такому одязі. Силами ентузіастів з організації «Вишивка в одязі видатних українців» було взято до реконструкції відоме зображення Бориса Грінченка 1901 року й віднайдено схему, з якої було вишито сорочку.
Борис Грінченко у вишитій сорочці
Окрім того, що вишита сорочка стане важливим експонатом Музею Бориса Грінченка, вона має також інше меморіальне значення. Дружина Бориса, Марія Грінченко, згадує, як, перебуваючи в селі Олексіївка, на території сучасної Луганщини, вона переконувала місцевих селян, які під дією московського впливу відмовлялися від українського одягу, «що ніякого сорома немає ходити в товстій чи полатаній сорочці… Я мусила зараз же вишити й пошити… сорочки чоловікові, дочці й собі. І те, що ми ходили в товстих сорочках, дивувало людей, що із сусіднього села парубок прийшов до нас подивитися, чи правда, що вчитель ходить у товстій сорочці. Але школярі й школярки перестали соромитися товстих сорочок… надто дівчата у вишиваних сорочках були дуже любі». Так уся родина, де не була б, дотримувалась української традиції.
За спинами учасників товариства «Просвіта» — портрети Тараса Шевченка й Бориса Грінченка
Є згадки, що й у Києві Грінченко багатьох надихав своєю показною самоідентифікацією в одязі. І навіть в Італії, де він лікувався, сорочка лишалася неодмінним атрибутом. Одягненого у вишиту сорочку, Бориса Дмитровича супроводжували в останню путь тисячі киян до Байкового кладовища 1910 року.
Факти біографії Бориса Грінченка, які не лишають байдужими
У річницю великого просвітника нагадаємо про деякі факти, які свідчать про роль, значення й харизматичність цього діяча.
• Грінченко впорядкував і видав перший основоположний «Словник української мови». У такий спосіб він довершив «довгобуд» українців, що почався ще за часів Шевченка.
• Грінченко впровадив власний правопис — «грінченківку», що дещо доповнила «кулішівку». «Грінченківку» використовували близько двадцяти років.
• Грінченкові маловідомий український письменник Іван Череватенко з Воронежа заповів тисячу рублів. Просвітник видав 50 книжок накладом у 200 тисяч примірників. Але ту тисячу рублів передав далі — у Львів до Наукового товариства ім. Шевченка теж на друк книжок.
• Грінченко був одним з перших творців авторської казки разом з Іваном Франком.
• Грінченко в полеміці з Михайлом Драгомановим одним з перших довів, що українцям не потрібна московська культура для пізнання світу. Варто зробити переклади світової класики українською, а не читати її інтерпретації від Пушкіна чи Лєрмонтова.
• Грінченко був одним з основних ідеологів перших самостійників Наддніпрянщини — «Братерства тарасівців». Це його ідеї продовжив згодом Микола Міхновський.
• Грінченко очолив товариство «Просвіта» в Києві, ставши ще й документально підтвердженим лідером київських українців. Членами товариства були Леся Українка, Олена Пчілка, Модест Левицький, Сергій Єфремов, Дмитро Дорошенко й інші.
• Друзі Грінченка жартома називали його диктатором: він працював над новими книжковими й науковими проєктами безупинно й того вимагав від оточення. У цьому бачив обов'язок українського інтелектуала.
• Грінченко є найвидатнішим власне українським педагогом кінця ХІХ — початку XX століття. Його читанка «Рідне слово» навчила читати українською ледь не все дореволюційне покоління.
• Подружжя Бориса й Марії Грінченків називали «творчою лабораторією» — вони творили разом, доповнювали працю одне одного й створили більше, ніж деякі наукові інституції. Такого прикладу ідейно-творчої родини ще варто пошукати в історії України.
• Грінченко заповідав після його смерті заснувати школу не на свою честь, а на честь Волі Грінченка — онука, який помер ще немовлям.
• На основі Грінченкової казки «На русалчин Великдень» Микола Леонтович написав свою однойменну оперу.
Звісно, це тільки маленькі штрихи до його біографії. Борис Грінченко був одним з батьків — засновників сучасної української культури й самостійницької політичної традиції. На жаль, епоха московсько-комуністичної окупації не залишила нам його особистих речей, окрім сотні тисяч архівних документів. Маємо сподівання, що той, хто так багато зробив для ствердження нашої ідентичності, посяде належне місце в колективній пам'яті.
Ігор Стамбол
9 Грудня 2023, 10:53