Амністія для лідерів руху за незалежність Каталонії — новий привид іспанської політики
Останніми тижнями на вихідних у Мадриді можна спостерігати, як іспанці, загорнені в національні прапори, замість звичних сімейних променадів цілими родинами прямують до центру міста
Із 29 жовтня по всій країні, але головно в столиці, відбуваються масові протести. Протестувальники виступають проти амністії для лідерів руху за незалежність Каталонії та організаторів антиконституційного референдуму про від'єднання від Іспанії 2017 року. Це рішення очільника уряду Педро Санчеса дало йому змогу зібрати достатньо голосів для перезатвердження свого уряду після цьогорічних дострокових виборів. Альтернатива — ще одні дострокові вибори.
18 листопада в Мадриді, за урядовими даними, на маніфестацію зібралося 170 тисяч протестувальників. Протести скликають Народна партія — правоцентристська й одна з двох найбільших політсил країни та менша й молодша крайня права партія «Вокс». Люди збираються щовихідних. Власне про те, що протестувальники — це їхній електорат, можна висновувати з того факту, що вони ходять містом, загорнені в іспанські прапори, або вивішують великі прапори в себе на вікнах і балконах.
Передісторія протестів
Нинішні протести можна пояснити двома основними чинниками. Один — це протистояння між прихильниками й противниками від'єднання Каталонії від Іспанії, що періодично загострюється, і перенесення центру цього протистояння з Каталонії до столиці. Другий — політична поляризація і відсутність чіткої більшості в однієї політсили.
У цих умовах мало простору для компромісних рішень, великі політичні гравці змушені вступати до альянсів із непривабливими меншими, щоб забезпечити достатньо голосів для призначень, законів, бюджетів, а непопулярні політичні ходи стають інформаційною зброєю в руках опонентів.
Якщо пояснювати перший чинник, то точкою відліку нинішньої фази напруження можна вважати 2017 рік. Тоді 1 жовтня 2017 року лідери руху за незалежність Каталонії провели референдум, 10 жовтня лідер сепаратистів і політичної партії Junts per Catalunya («Разом за Каталонію») Карлес Пучдемон зробив неоднозначну заяву, оголошуючи результати референдуму нібито на користь незалежності, але залишаючи простір для переговорів із Мадридом, а 27 жовтня регіональний парламент голосував за незалежність — щоправда, майже половина депутатів із загальнонаціональних партій правого й лівого спектрів бойкотувала процес. Конституційний суд Іспанії визнав референдум і подальші декларації про незалежність у регіональному парламенті неконституційними. Референдум не визнали в Європейському Союзі. Компанії почали переводити штаб-квартири з Каталонії до інших регіонів, головно Мадрида. Урешті дев'ятьох лідерів процесу засудили до ув'язнення від 9 до 13 років за звинуваченнями в підбурюванні до заколоту й зловживанні ресурсами, а сам Пучдемон утік до Бельгії, де й перебував усі ці роки, попри вимогу з боку Іспанії про екстрадицію.
У 2019-му в Іспанії відбулися парламентські вибори, на яких перемогли соціалісти на чолі з Педро Санчесом. Вони прийшли на зміну правоцентристській коаліції, що була при владі на момент каталонської кризи. Через два роки уряд вирішив помилувати лідерів каталонського руху за незалежність, що відбували свої терміни. За офіційними поясненнями, логіка такого рішення в тому, щоб розрядити напруження й поліпшити відносини держави з Каталонією. Крім того, це могло би послабити аргумент незалежників про переслідування як один із наративів для мобілізації електорату.
Таке рішення розділило суспільство. Частина іспанців, що належать до більш консервативного чи правого електорату, уважала, що засуджені політичні лідери порушили закони й мали за це відповідати — адже закон має бути один для всіх. Партії із цього крила займають жорстку й безкомпромісну позицію щодо будь-яких відцентрових регіональних рухів. Їхні прихильники виходили на протести. Інша частина, зокрема в Каталонії, була переконана, що помилування цих політичних лідерів виправдане й не матиме гірших електоральних наслідків, ніж їхнє подальше перебування за ґратами.
Помилування versus амністія
Зараз ситуація інша. Перше й головне — амністія, яку уряд запропонував каталонським незалежникам 9 листопада 2023 року, викликала значно більше запитань й емоцій, ніж рішення про помилування 2021 року.
Помилування трактують, як індивідуальний механізм, що пробачає покарання засудженим за злочин. А амністія — як колективний механізм, що прощає сам злочин незалежно від того, чи був по ньому судовий вирок або засудження до ув'язнення. У паніспанському словнику правових термінів амністію визначено як колективну за природою і таку, що зазвичай застосовують із політичних міркувань і за надзвичайних обставин, наприклад для закінчення громадянської війни або в надзвичайний період. Амністія фактично передбачає правове «забуття» злочину й звільнення від відповідальності засуджених. Хоча попереднє таке рішення — амністія для представників режиму Франко й республіканців 1977 року, що стала одним із елементів переходу від авторитаризму до демократії, — не вилилося в суспільне або історичне забуття злочинів.
Друге — уряд соціалістів зараз у слабшій позиції, ніж після попередніх виборів. У 2019-му соціалісти виграли зі значним відривом від свого найбільшого суперника — консервативної Народної партії. Хоча їм усе ж довелося урядувати в коаліції з не завжди конструктивними крайніми лівими силами й постійно шукати підтримки міноритарних партій. Цьогоріч же Педро Санчес оголосив дострокові вибори саме для того, щоб не чекати подальшого падіння своїх рейтингів, а першість із мінімальним відривом здобули консерватори, хоч у них виявилося недостатньо голосів для формування уряду. Можливість продовжити роботу свого уряду Педро Санчесу забезпечило власне рішення про амністію і невелика перевага у сім голосів від каталонських незалежників як плата на це (179 голосів за затвердження його прем'єром і 171 голос проти).
І тут варто проаналізувати основні аргументи, які живлять критику рішення про амністію. Найочевидніший — він же є найслабшим місцем для авторів рішення — це чітко політична, а не правова доцільність. Цей момент викликає питання не тільки в політичних опонентів Санчеса, а й у тих, хто традиційно голосує за соціалістів. Альтернатива — ще одні вибори, ще один потенційно невирішальний результат або зміна уряду на правий у коаліції з крайньою правою силою (останнє ефективно мобілізує лівий електорат) і затягування урядової невизначеності в країні. Офіційна лінія захисту цього рішення з боку лідерів соціалістів стверджує, що такий крок сприятиме діалогові, а не конфронтації всередині країни (між державою і каталонськими незалежниками), а попередня криза у вигляді антиконституційного референдуму 2017 року й усіх його наслідків розгорілася саме за правління консерваторів, які найжорсткіше критикують амністію.
Другий аргумент — таке рішення створює враження, що не всі іспанці рівні перед законом. Це ілюструє широко цитована промова судді Верховного суду Іспанії Пабло Ярени, який вів судовий процес щодо організаторів референдуму: «Коли застосування закону стосовно декого призупиняється в той час, як для інших громадян за таку саму поведінку передбачена в'язниця, це сіє сумніви й відчуття привілейованості в суспільстві».
Третій аргумент — це рішення може допомогти повернутися до політичної гри лідерам каталонських незалежників, які з референдумом пішли ва-банк, а далі фактично дали задній хід і почали втрачати політичну й електоральну актуальність. Наприклад, Карлес Пучдемон, ще перебуваючи у Бельгії, уже заявляє, що «парламент (Каталонії. — Авт.) проголосив незалежність за результатами референдуму 1 жовтня, і ми від цього не відмовляємося і ніколи не відмовимося», а його підтримка уряду залежить від того, чи достатнім буде прогрес у питанні амністії.
І ще один аргумент — відсутність широкої підтримки такого важливого кроку. Наприклад, закон про амністію 1977 року підтримали майже всі парламентські партії (296 голосів за, лише два проти й 18 відмовилися голосувати). Підтримка цьогорічного рішення про амністію зводиться до урядової партії і тих сил, що зазвичай голосують із нею, тобто трохи більше ніж половина членів парламенту.
Окрім цих чотирьох аргументів, є й інші, як-от посягання на незалежність судової гілки влади, закиди щодо невідповідності Конституції. Але їх аналіз усе здебільшого спростовує.
Наслідки для політичного ландшафту
Для реалізації рішення про амністію конгрес і сенат мають ухвалити відповідний закон. Якщо за нього проголосують, амністію можуть оскаржити парламентські групи й автономні громади на рівні Конституційного суду Іспанії або омбудсмен. Так, Народна партія уже заявила, що збирається це зробити. Також її можуть оскаржити судді з огляду на неконституційність на рівні Іспанії або винести це питання на рівень ЄС.
16 листопада Педро Санчеса перезатвердили очільником уряду, а 20 листопада оголосили склад нового-старого уряду. Поки що нових дострокових виборів вдалося уникнути, і Санчес розраховує на «чотири роки прогресу для Іспанії». Але амністійна епопея ще не завершена, а поділ політичного поля на майже рівні половини означає, що ці чотири(?) роки будуть періодом постійної політичної боротьби.
Як ця ситуація впливає на позицію Іспанії щодо України? Головний позитивний момент у тому, що за період політичної поляризації, дискусій і взаємних звинувачень український чинник не став внутрішньополітичним. Крайні сили з лівого й правого флангів схильні до стандартної для себе конспірології або ідеологізації щодо України, але поки що це не просочується в мейнстримну політичну риторику. Тобто в Іспанії немає такої ситуації навколо українського питання, як, наприклад, у США, де маргінальне республіканське крило взяло його на озброєння й успішно провадить відповідну пропаганду серед виборців і саботує життєво важливі політичні рішення. Щодо моментів, над якими Україні варто працювати в Іспанії, — це формування довготривалих і змістовних контактів у політичних колах й активне просування свого бачення завершення війни.
Анна Корбут
2 Грудня 2023, 13:19