Великодні традиції великих українців
Святкова листівка кінця XIX століття з зображенням Івана Франка
Як готувалися до Пасхи і святкували Христове Воскресіння родини Івана Франка, Лесі Українки та Василя Стефаника
У домі Івана Франка було прийнято не вживати їжу в страсну суботу, а паску родина святила не тільки в традиційному кошику. В оселі Василя Стефаника діти розмальовували писанки навіть у чорні кольори, хоча використовували й більш звичні. А у родині Косачів для великоднього столу варили драглі й випікали мазурки. Розповідаємо найцікавіше про святкування Христового Воскресіння у родинах відомих українців.
У Нагуєвичах пекли дві паски
"Се одно з найбільших, а у нашого народа таки найбільше свято", — так писав Іван Франко про Великдень. У родині поета це свято дуже шанували й ретельно до нього готувались.
"Приготування розпочиналися ще зі страсного понеділка. У цей день купували все необхідне до свята — продукти, новий одяг, — розповідає Наталя Тихолоз, директорка Інституту франкознавства ЛНУ імені Івана Франка. — У Чистий четвер не прийнято було працювати. У Страсну п'ятницю родина Франка постила "рано аж до закінчення церковної відправи". Повечерявши у Страсну п'ятницю, наступного разу він їв аж на Великдень".
Тісто на паски у родині Івана Франка, як і в інших бойківських родинах, замішували у п'ятницю.
"Спершу готували опару: розчиняли дріжджі у молоці чи воді, куди всипали невелику кількість борошна — заколочували "на рідко" і клали киснути, — веде далі співрозмовниця. — Тоді в окремій посудині, призначеній спеціально для паски, замішували тісто й знову залишали киснути (уже на ніч). До паски додавали ще всілякі прянощі — лаврові плоди, гвоздику, імбир, корінь куркуми. Підсипати борошно й місити потрібно було доти, доки тісто не відстане від рук. Після цього паска мала постояти ще трохи на столі, підрости й тоді в суботу вранці її саджали в піч, змастивши попередньо яйцем.
У родині Івана Франка, в Нагуєвичах, пекли дві паски — велику паску та її посестру, яку так і називали "сестра пасчина". Разом з паскою саджали до печі й невеличкі пасочки, які називали перепічками".
Обов'язково в родині Франка писали писанки або ж фарбували крашанки. При розписуванні писанок не можна було згадувати про померлих, бо це, вірили в домі Каменяра, "принесло би смерть тому, хто писанку тоту дістане".
"У велику суботу завершувалися святкові приготування. Закінчували прибирати хату й біля хати, купалися, приладжували святкову одіж, доварювали скоромні страви на неділю, — каже Наталя Тихолоз. — Коли все було готово, збирали продукти для освячення. До великоднього кошика, який застеляли красивою серветкою, крім паски, клали шинку, ковбасу, сир, писанки, крашанки, масло й обов'язково свічку. Паску несли святити у великому кошику або пасківнику (циліндрична дерев'яна посудина). У Домі Франка у Львові зберігається один такий пасківник".
На святковому столі — будз і цвібак
“У родині Василя Стефаника особливо шанували Різдво та Великдень, тож дотримувались усіх традицій, — каже Олеся Стефаник, правнучка письменника, директорка Центрального державного історичного архіву України у Львові. — Коли в 1914 році померла дружина Василя Стефаника Ольга Гаморак, залишивши його з трьома малолітніми дітьми, готуватись до свят допомагала Олена Плешкан — рідна сестра Ольги.
Фактично Олена заправляла домом і допомагала письменникові виховувати дітей. Вона була дуже доброю господинею. На Великдень готувала чимало страв.
Знаю, що пекла багато пасок. Також вудили м'ясо, яке зберігалось у великій пивниці. На сам Великдень у Стефаника було багато гостей. Мій прадід був дуже гостинним!"
"Перед Великоднем розпочиналися святкові приготування, — каже Марія Косменко, колишня директорка Музею Василя Стефаника. — Напередодні свята до хати Стефаника сходилась родина та навіть сусіди (вочевидь, І хотіли допомогти одинокому батьку. — Авт.) і починали генеральне прибирання. Виносили з хати лавки, столи та інші меблі й білили хату, все вимивали. Такі прибирання влаштовували перед кожним Великоднем".
Після Вербної неділі Олена Плешкан розпочинала розписувати писанки у Стефаниковій хаті.
"Привчала до цієї справи й синів Стефаника — Семена, Кирила та Юрка. Писанки розписували воском, а потім фарбували їх у цибулинні та у буряковому відварі. Розписували яйця і чорним кольором. З візерунків на писанках могли бути огірочки, грабельки, паски, церква. Також фарбували крашанки, — каже Марія Василівна. — Напередодні Великодня Олена випікала паски. Для цього готувала опару, до неї додавала яйця, олію, масло, борошно й вимішувала паску. Замішувала тісто дуже довго, адже чим довше це робити, тим більшою виросте паска. Також обов'язково пекла цвібак — це солодка випічка з родзинками.
Крім того, готувала всілякі копченості — шинку, ковбаси, голубці, узвар. Також на столі мав бути будз — свіжий овечий сир. Василь Стефаник купував його на базарі, бо вдома овець не тримав, а лише корови".
У ніч з суботи на неділю Василь Стефаник йшов до церкви з кошиком.
"Після служби та освячення родина розпочинала святковий сніданок. Поївши свяченого за столом, співали гаївки та веснянки, — каже Марія Косменко. — Вдень сини Василя Стефаника йшли до церкви, де збиралась молодь водити хороводи й усіляко забавлятися. З собою обов'язково треба було взяти писанку. Організовували "стукання" яйцями: чия писанка розбилась, той програв і мав віддати свою писанку переможцю. У такий день можна було з цілим кошиком писанок прийти додому! Великдень в оселі Стефаника був наповнений теплом і радістю".
Готували буженину і варили драглі
Великдень у родині Косачів був найулюбленішим святом. Зазвичай у цей день збиралась уся велика родина. Вже у 13 років Леся Українка пекла паски разом зі своєю сестрою Ольгою.
"Напередодні свят обов'язково треба було прибрати в хаті, — розповідає Марія Чашук, наукова співробітниця Музею Лесі Українки у Колодяжному. — На Великдень пекли багато пасок і мазурки (різновид випічки). На відміну від пасок, мазурки були солодкими, мали овальну чи напівкруглу форму. Мазурки прикрашали квітами, колосками з тіста. Також на Великдень у родині Косачів обов'язково готували буженину й варили драглі (холодець. — Авт.).
Усі діти в родині Косачів вміли розписувати писанки, але найкраще це виходило саме у Лесі. У своїх спогадах київська подруга поетеси Оксана Старицька-Стешенко згадує таке: "Леся Українка розписувала писанки здебільшого квітами, які вона надзвичайно любила. Її писанки були ніжні, тендітні, без яскравих фарб. Іноді малювала вона на яєчках і ніжні арабески власного витвору. У мене дуже довго переховувалась писанка, яку Леся подарувала моїй дочці. На ній було намальовано ніжні лілеї. Мені завжди здавалось, що ці лілеї — прообраз самої авторки".
Через хворобу Лесі Українці часто доводилось відзначати Великдень далеко від дому — в Ялті, в Сан-Ремо (Італія), але напередодні свята поетеса обов'язково надсилала вітальні листівки рідним зі світлими вітаннями та словами "Христос Воскрес!"
Юлія ГОЛОДРИГА
"Експрес" № 15 (10726) 13 — 20 квітня 2023 року