Новини і автомобілі
Може здатися, що запитання банальні, але на практиці вони давали несподівані результати. Згодом до переліку стандартних додалося запитання: що або кого ви читаєте?
Відповідь часто дає куди більше інформації про журналіста, ніж його тексти, зібрані в портфоліо. Реакції на запитання різні. Були ситуації, коли люди довго намагалися пригадати назви відомих видань з достойною репутацією. Дехто відповідав щиро, і до переліку потрапляли назви суперечливих ЗМІ. Майже не було випадків, щоб претенденти спробували розгорнути ситуацію у свій бік: наприклад, називаючи книжки замість медіа, якщо людина захоплюється художньою літературою. Останнім часом що більш щирі люди, то частіше можна почути назви телеграм-каналів.
Я наводжу ці приклади не для того, щоб показати правильні чи хибні відповіді. У читанні телеграм-каналів немає нічого ганебного. Це один з майданчиків поширення інформації, ігнорувати який було б дивно в теперішніх умовах. Якщо мільйони це читають, а ви кажете: «Ні, я вище цього», то, найімовірніше, ви просто втрачаєте нагоду зрозуміти щось про своє оточення: хто їздить з вами в транспорті, ремонтує пошкоджену інфраструктуру, захищає країну на фронті. Це було б нормально для людини іншої професії, але журналіст навряд чи може собі таке дозволити. Інша річ, що інформацію треба сприймати критично, але про це вже й так сказано чимало.
Мені ж ідеться про важливість читання. Проблема не в поширенні як такому телеграм-каналів чи блогів у фейсбуку, тіктоку чи інших соцмережах. Проблема виникає тоді, коли нічого, окрім перерахованого, журналіст не читає. Це прямо впливає на професійність.
Скажімо, читання текстів колег означає не просто бути в контексті подій, що важливо саме собою. Це також спосіб дізнатися нові способи, прийоми, практики оповідати історії. Дізнатися, які деталі важливі, а які ні. Оцінити власні помилки, якщо йдеться про події, висвітлювати які довелось і вам.
Якщо ви віддаєте перевагу якісній художній літературі, то вона допомагає за тим самим принципом. Нехай історія і вигадана, але структура справді цікавого оповідання достатньо універсальна. Використайте її, коли наступного разу доведеться писати про чергове й нібито нудне засідання міськради. Часто реальні події можуть містити значно більше цікавих деталей, ніж здається, і розгортатися як справжня трагедія чи комедія.
До того ж таке читання точно збагатить запас слів та фраз, які ви самі зможете використати за нагоди. Іноді проблема журналіста не в доступі до інформації чи певної події, а в тому, що йому складно знайти слова, щоб найточніше та найцікавіше переказати побачене чи почуте. Якщо ви вважаєте, що читати не так важливо, бо збираєтеся працювати на телебаченні чи в інших розмовних жанрах або ж хочете стати відомим блогером чи «піти в піар», то все написане теж доречне. Щоб стати класним оратором, треба відчути текст, який проголошуєте. Популярні відеоблоги спочатку з'являються у формі ідеї, оповідки. Що точніше ви можете описати її суть, то кращим буде результат. Щоб захищати інтереси роботодавця на посаді прессекретаря, треба знати, що таке наголоси в тексті та як їх правильно робити. Зрештою, навіть кіно, яке ми дивимося, спочатку існує у формі сценарію. І якщо сценарій поганий, то вже нічого не допоможе.
Відомий британський сатирик Террі Пратчетт, який значну частину кар'єри відпрацював у локальній газеті, якось через діалог намагався пояснити суть професії журналіста. Якщо коротко, він висловився так: «Маємо теми, якими цікавляться широкі верстви, людські історії, а також суспільний інтерес, не цікавий нікому». Пояснення малозрозуміле, але тим і цінне. Журналістика постійно змінюється, тож визначити її раз і назавжди неможливо. Та головне в ній — навчитися висловлюватися в різні способи, щоб привертати увагу всякої аудиторії. І водночас пам'ятати мету — розповісти про головне, яке «не цікаве нікому». Якраз читання формує в журналіста таке вміння.
Стара цехова максима звучить так: немає іншого способу стати справжнім журналістом, окрім як писати власні тексти. Проте їх неможливо писати, якщо не навчитися по справжньому читати