Новини і автомобілі

Велика Британія гостинно запрошує

Зміст

Велика Британія гостинно запрошує

Євгенія Лукаш із сім'єю на прогулянці у Британії

Як живеться українським біженцям у цій країні? Дах над головою надають спонсори, держава підтримує фінансово, а в центрі зайнятості допомагають знайти роботу

У Великій Британії прихисток від війни знайшли майже 80 тисяч наших співгромадян. їм надають підтримку в рамках спеціальної програми, яка, зокрема, передбачає візу та безплатне житло. Останнім має забезпечити так званий спонсор - тобто громадянин Великої Британії, що готовий безплат но надати дах над головою нашим співвітчизникам. Ми поспілкувалися з людьми, яким забезпечили таку опіку.

Умови-дуже комфортні

...42-річна Євгенія Лукаш — з Херсону. Вона під час війни переїхала до Британії разом з чоловіком і чотирма дітьми.

"Добрі люди запропонували нам окремий гостьовий будиночок у саду, — каже жінка. — Крім того що маємо дуже комфортні умови, до нас також дуже тепло ставляться. Почуваємося, як у своїй родині. І така гостинність характерна для всіх британців, яких ми зустрічали".

Відповідно до програми "Житло для українців", спонсори можуть приймати біженців від 6 до 12 місяців. Влада щомісяця платить господарям за родину 350 фунтів стерлінгів (ця сума, як мінімум, покриває оплату комунальних послуг). Проте дехто з господарів — як-от у випадку Євгенії Лукаш — віддає отримані від держави гроші самим переселенцям...

"Нам теж дуже-дуже пощастило зі спонсорами: потрапили до родини бізнесменів, які живуть у селі, — ділиться 36-річна Маргарита ІПе- лихова з Маріуполя. — Вони винайняли для нас житло, продовжують платити за його оренду. Хоча спочатку ми жили разом. Мої діти вимагали уваги: голова сім'ї приходив з роботи, а мій середульший підходив і щось просив: то ходімо рибалити на річку, то ще там щось. Дитина не розуміла, що це — чужий тато. Тож за три тижні він уже тікав від моїх малих (сміється)”.

Зарплата — 10—15 фунтів за годину

Біженці з України також дістають соціальну допомогу. Для цього треба стати на офіційний облік.

"Виплата становить близько 350 фунтів у місяць. Одній людині на їжу вистачить. На житло — ні, бо за нього треба віддати, як мінімум, ще десь стільки ж, — каже Маргарита. — Це розмір виплат, які тут отримують безробітні. Нас у правах прирівняли до них. Я, до слова, стою на обліку в центрі зайнятості. Маю відвідувати його кожні два тижні, доки знайду роботу. У центрі допомагають скласти резюме. Мені сказали, що моєї англійської вистачить, аби знайти роботу. Іноземна мова була моїм улюбленим предметом у школі".

Жінка має диплом за фахом "дошкільна освіта". Але працювала в Україні на підприємстві з виготовлення ковбас. Потім отримала диплом технологині харчового виробництва. В Англії ж має пропозиції працювати за першим фахом — у садочку.

"Також пропонують займатись прибиранням: оплата — 10—15 фунтів за годину, — додає українка. — Якщо зароблятимемо хоча б 1500 фунтів, зможемо вижити тут без допомоги спонсорів".

Поки що сім'ї матеріально допомагають спонсори. Навіть надали машину. Допомагають також церква і місцева влада, яка одноразово виділила 200 фунтів. Крім того, тут функціонують "банки їжі", куди можна приходити раз на тиждень по продукти.

Євгенія Лукаш та її чоловік мали в Херсоні родинний бізнес — шили дитячий одяг. З першого дня війни підприємство зупинилося. "28 лютого у нас мала вийти нова колекція. Так усе скроєне на столах і залишилося", — каже — жінка. У новій країні її чоловік займається дизайном прибудинкових територій. А ось жінка проводить онлайн-курс із запуску бізнесу.

До школи — як на свято

Обидві українки захоплено відгукуються про систему освіти у Великій Британії. Кажуть, малеча йде до школи як на свято.

"Тут чудово обладнані лабораторії, майстерні, арткласи. У дітей очі горять. Мовний бар'єр є, але діти дуже швидко все схоплюють. Тим більше, в українській школі вивчали англійську", — додає Маргарита Шелихова.

У Євгенії Лукаш троє дітей навчаються у місцевому навчальному закладі. "Коли ми прийшли вперше, директорка сказала: "Дякую, що привели дітей саме до нас". Одразу принесли купу одягу. Хлопці тепер безплатно поїхали у літній табір, — каже біженка. — Англійська мова — не проблема. Моя 5-річна донька місяць ходить до школи. Сьогодні на майданчику почала розмовляти англійською з дівчинкою..."

Маргариті в новій країні подобається все. Навіть прохолодний вологий клімат легше переносить, ніж маріупольську спеку.

"Тут чудове ставлення до біженців. Нам усі дуже співчувають. Вони також ненавидять "рускіх". У Німеччині, де ми були до того, не так — ні се ні те. Казали навіть: "Краще ви віддали б путіну землі, бо в нас тепер через війну газ і все інше дороге". Тут жодного разу не чула нічого такого", — ділиться жінка.

Євгенія теж полюбила Британію. Однак, каже, вдома краще. Там залишилися батьки, близькі родичі. Але не певна, що зможе з родиною повернутися найближчим часом. "За статистикою, що довше триває війна, то менше людей повертається додому", — мовить із сумом жінка.

Анна БАЛАКИР

"Експрес" № 30 (10689) 28 липня — 4 серпня 2022 року

Зміст