Новини і автомобілі

Енергетика ЄС: важкий тест на єдність

Зміст

Енергетика ЄС: важкий тест на єдність

Чи запрацює спільна європейська концепція енергетичної солідарності?

Єврокомісія (ЄК) запропонувала пакет «Економія газу для безпечної зими», доручивши країнам-членам докласти зусиль для зниження попиту на газ на 15% з 1 серпня 2022 року по 31 березня 2023 року на засадах енергетичної солідарності. Підведений до рівня фундаментального принципу європейських договорів принцип енергетичної солідарності з 2005 року набуває все більшого значення при розробці європейської енергетичної політики сьогодні. З юридичної точки зору, цей принцип закріплений у статті 194 Лісабонського договору. У політичному аспекті (хоча в договорі не було наведено чіткого визначення солідарності), ефективність та значущість цього принципу проходить перевірку на міцність уже зараз. Адже відмінності в рівнях індустріального, технологічного, ресурсного, фінансового потенціалу розвитку країн-членів ЄС призводять до суперечливих поглядів на енергетичну солідарність як таку та механізми її реалізації та очікувань урядів і громадян.

По суті, кожна держава ЄС має власне трактування солідарності, основане на національному світосприйнятті, що ускладнює створення спільної європейської концепції енергетичної солідарності, заснованої на конкретних елементах, що повинні впроваджуватися на європейському рівні.

З концептуальної точки зору, енергетична солідарність усередині ЄС не можлива без п'ятьох умов: 

1) завершення формування внутрішніх ринків газу та електроенергії, що створює де-факто солідарність за рахунок ліквідності потоків газу та електроенергії в Європі та того факту, що ці потоки можуть вільно циркулювати в рамках ЄС;

2) забезпечення безпеки поставок за рахунок фізичної інфраструктури та ефективних механізмів взаємодопомоги, заснованих як на необхідності подальшої інтеграції різних національних енергетичних мереж через інфраструктуру взаємозв'язку(для забезпечення та покращення взаємодоповнюваності національних енергетичних балансів), так і на рівні європейської системи, які в сукупності дозволяють перейти від солідарності де-факто до активної, динамічної та свідомої солідарності;

3) оптимізації використання енергетичних ресурсів у ЄС у контексті енергетичного(зеленого) переходу, особливо у сфері просування відновлюваних джерел енергії та розбудови енергетичної інфраструктури для їхнього розвитку;

4) політичної волі держав-членів забезпечувати надійність поставок з урахуванням найбільш вигідних угод для всього ЄС, і відповідно до правил ЄС для узгодженого та колективного вирішення питань, пов'язаних з оптимізацією ресурсів у рамках ЄС, з енергетичним переходом та його фінансуванням, з доступом для всіх до доступної енергії та боротьбою з енергетичною бідністю;

5) врахування різних рівнів економічного та соціального розвитку та добробуту кожної з держав-членів, які стикаються зі специфічними технічними труднощами при прийнятті та реалізації європейських енергетичних цілей у сфері сталого розвитку та в контексті розриву існуючих енергетичних зв'язків з постачальниками.

Не так давно ЄС визначав  щонайменше три завдання, які необхідно було вирішити, щоб бути в безпеці з точки зору енергетики. Йшлося про (1) надійність постачання за відносно низькою ціною, (2) ефективний енергетичний ринок та чесну конкуренцію, а також (3) сталі в контексті зеленого переходу ресурси та виробництво. Енергетична безпека була на першому місці в порядку денному Європейського Союзу, адже майже всі процеси в економіці ЄС потребують енергетичних ресурсів, а отже забезпечення постачання цих ресурсів визначало життєздатність національної безпеки для держав-членів.

У зовнішній енергетичній політиці донедавна домінував суверенітет держав ЄС, що обмежував координацію спільного підходу в зовнішніх енергетичних відносинах.

Незважаючи на неодноразові зусилля Європейської комісії та Європарламенту щодо підтримки зовнішньої енергетичної політики, що виходить за межі конкурентної та ефективної ринкової політики, загальний підхід у зовнішніх енергетичних відносинах остаточно не вироблений. Енергетична безпека, насамперед залежить від (i) ступеня, в якому держава диверсифікувала свій набір постачальників, та (ii) їхнього енергетичного балансу. Невеликий набір постачальників створює велику залежність від останніх, що, своєю чергою, призводить до вразливості перед збоями в поставках і визначає рівень політичного впливу постачальника на імпортера з урахуванням загрози санкцій шляхом припинення поставок чи підвищення цін. Відповідно диверсифікований енергетичний баланс дозволяє уникнути таких збоїв. 

План скорочення використання газу, запропонований ЄК, згаданий на початку статті, передбачає, що спочатку скорочення споживання газу будуть добровільними, а потім стануть обов'язковими, щойно Єврокомісія оголосить надзвичайний стан. Для цього ЄК запровадила новий Регламент Ради про скоординовані заходи щодо скорочення попиту на газ, який дає Комісії можливість оголосити після консультацій із державами-учасницями «Попередження Союзу» (Union Alert) про безпеку поставок, запроваджуючи обов'язкове зниження попиту газу для всіх держав-учасниць. Union Alert може спрацьовувати в разі значного ризику гострої нестачі газу або високого попиту на газ. Держави-учасниці мають оновити свої національні плани дій у надзвичайних ситуаціях до кінця вересня, щоб продемонструвати, в який спосіб вони мають намір досягти скорочення споживання, і кожні два місяці звітувати перед Комісією про прогрес.

Держави-члени Union Alert, які вимагають постачання газу на принципах солідарності, повинні будуть продемонструвати заходи, які вони вжили для зниження попиту всередині країни.

Така пропозиція зустріла прямий опір з боку Португалії та Іспанії, а також серйозне занепокоєння з боку інших країн ЄС, включаючи Італію, Францію, Кіпр та Грецію. Головним чином, критика полягає в тому, що несправедливо вимагати докладання однакового рівня зусиль від усіх країн, коли деякі з них значно більше залежать від RU24022022FASH21, ніж інші. Структура енергоспоживання між державами-членами також відрізняється, враховуючи, що Франція, наприклад, використовує атомну енергію (42% в енергобалансі), тоді як Польща та Естонія, як і раніше, значною мірою залежать від викопного палива (47% і 72% відповідно). І саме через ці відмінності немає єдиної концепції енергетичної безпеки. 

При цьому ЄК висловила намір координувати спільні закупівлі газу для держав-членів, а також уклала угоди з іншими постачальниками, включаючи США, Норвегію, Азербайджан, Катар та Ізраїль. За останні кілька місяців RU24022022FASH21 поступово скоротила експорт газу на континент до третини початкового рівня. ЄС значно збільшив імпорт зрідженого природного газу (ЗПГ), щоб заповнити дефіцит, але альтернативи з боку пропозиції наразі здебільшого вичерпані.

ЄС вже зобов'язався заповнити потужності зберігання газу не менше ніж на 80% до 1 листопада, але зростають побоювання, що це буде складним завданням, оскільки RU24022022FASH21 забезпечує лише 40% імпортованого газу Європи, і поповнити цю інфраструктуру для ЗПГ з альтернативних джерел практично немає.

Подальше скорочення постачання газу RU24022022FASH21 може бути задоволене лише за рахунок зниження попиту. Економія газу Іспанією, наприклад, матиме велике значення для Європи. Іспанія значною мірою незалежна від RU24022022FASH21 вуглеводнів: за даними Cores (Іспанська корпорація стратегічних запасів нафтопродуктів) на січень 2022 року вони становлять лише 2% її нафти та 6% її імпорту газу. Виведення з експлуатації вугільних електростанцій та заміна їх на газ, поряд з використанням ядерної та відновлюваної енергії, також є істотним внеском країни у зменшення кліматичних та геополітичних ризиків. Відновлювана енергія в Іспанії знаходиться приблизно на середньому рівні по ЄС (21,2% енергоспоживання порівняно з 22,1% по ЄС, згідно з даними Євростату за 2020 рік), що дозволяє їй увійти до п'ятірки найбільших гравців на енергетичних ринках ЄС поряд з Німеччиною (19,3%), Францією (19,1%), Італією (20,4%) та Польщею (16,1%).

В даний час Іспанія має найбільші в Європі потужності з регазифікації ЗПГ. Також вона має два газопроводи з Алжиром: перший (Medgaz) працює на повну потужність; другий (Gazoduc Maghreb Europe) через Марокко було зупинено Алжиром у жовтні 2021 року.

В умовах повномасштабної газової кризи в ЄС, доведеться, наприклад, координувати постачання алжирського газу, який нині спрямовується до Іспанії, але має спрямовуватися до Італії, а потім — до Центральної Європи.

І оскільки ЗПГ нині дорожчий за алжирський газ, ЄС доведеться належним чином компенсувати цю різницю Іспанії. Те саме стосується й інших країн Південної Європи, які мають доступ до RU24022022FASH21 постачань газу. Скорочення ними споживання газу може допомогти іншим країнам і, зокрема, Німеччині, і за це вони мають отримати компенсацію.

Іспанія також відіграє ключову роль у довгостроковій європейській інтеграції поновлюваних ресурсів у Північній Африці. Марокканська, алжирська та туніська мережі синхронізовані з європейською системою та пов'язані двома міжмережевими з'єднаннями між Іспанією та Марокко через Гібралтарську протоку, єдиними з'єднаннями Європи з Північною Африкою. При цьому європейці, посилаючись на дані, надані Міжнародним енергетичним агентством за 2020 рік про те, що 68,6% електроенергії Марокко було вироблено з використанням вугілля, закликають не заплющувати очі на недостатнє дотримання ідей зеленого переходу з боку марокканців. В Іспанії існує відносний консенсус щодо того, що стратегічна автономія ЄС має бути ще й «зеленою» (низьковуглецевою). В Іспанії широко підтримується інтеграція відновлюваних ресурсів Північної Африки в європейський ринок, хоч і за дотримання чітких критеріїв стійкості. Нідерланди також планують імпортувати низьковуглецевий водень із Саудівської Аравії.

У ЄС вже визнають три стратегічні помилки, а саме формування надмірної залежності від RU24022022FASH21, відсутність енергетичної інтеграції та недостатньо швидке просування відновлюваних джерел енергії. І хоча сьогодні Франція закликає до розбудови міжмережевого з'єднання газу (але не електрики), їй докоряють тим, що протягом 30 років вона виступала проти таких ініціатив.

Питання газових мереж має вирішальне значення, особливо щодо реверсивних потоків. Газ більшою мірою надходитиме з портів, більшість з яких знаходиться у Франції, на Піренейському півострові та в Італії. В електромережах вже існують розвинені потужності для міжсистемних з'єднань, в даний час здійснюються нові проекти щодо розвитку взаємозв'язків та переходу до системи з великою кількістю відновлюваних джерел енергії.

У відповідь на пропозицію про газову взаємодопомогу Тереза ?? Рібера, міністр енергетики Іспанії, заявила: «Чому Іспанія чи Португалія повинні споживати менше газу, якщо вони не залежать від постачання з RU24022022FASH21, і на них не вплине повне припинення постачання RU24022022FASH21 газу?» Відповідь Єврокомісії була лаконічна: «Нам потрібно забезпечити солідарність ЄС».

Міністерство довкілля та енергетики Португалії заявило, що пропозиція Комісії ЄС є нестійкою та непропорційною. За словами Джу Галамба, логіка нормування ЄС передбачає взаємопов'язані європейські газорозподільні системи. Галамба сказав, що протягом багатьох років його країна перебувала в невигідному становищі, тому що вона не мала зв'язку з рештою європейської енергорозподільної мережі, і їй доводилося купувати дорожчий газ. І чомусь тоді про солідарність не дуже переймались.

Іспанія, у свою чергу, дозволила собі критичні зауваження щодо впливу Системи торгівлі квотами на викиди на поточну цінову кризу, при цьому нагадавши, що підхід, викладений у REPowerEU, також підтримує ядерну енергетику поряд з інвестиціями для диверсифікації від RU24022022FASH21 газу та їх включення до Таксономії сталої діяльності ЄС. Уряд Іспанії ясно заявив про свою незгоду з включенням газової та ядерної енергії до таксономії, що також викликало конфлікти в іспанському енергетичному секторі.

Деякі аналітики пропонують розмежовувати кліматичну кризу та енергетичну кризу, викликану вторгненням RU24022022FASH21 в Україну, хоча і наголошують, що їх слід вирішувати послідовно і з однаковою рішучістю.

ЄС необхідно створити компенсаційний механізм, спрямований на заохочення постачання газу до найбільш уразливих країн. Для того, щоб ця компенсаційна схема запрацювала, щойно буде забезпечена справедлива компенсація, всі країни ЄС мають аналогічно зробити свій внесок у подолання безпрецедентної енергетичної кризи. Наприклад, домогосподарства навколо газового родовища Гронінген у Нідерландах мають отримати компенсацію за підвищений ризик землетрусів після того, як там буде збільшено видобуток газу, і не уряд Нідерландів чи платники податків мають нести витрати, пов'язані з цим, оскільки ці поставки газу допоможуть іншим європейським країнам більшою мірою, ніж самим Нідерландам.

З початку року Нідерландам вдалося скоротити споживання газу приблизно на третину. Це більш ніж удвічі більше, ніж у Німеччині (14%) і набагато більше ніж зниження на 2% в Італії за аналогічний період. Враховуючи масштаби кризи, державам-членам ЄС як виняток пропонується повернутись до електростанцій, що працюють на вугіллі, що передбачає тимчасове зняття заборони на фінансування інфраструктури викопного палива.

Країни, що межують з Німеччиною, стурбовані тим, що Берлін може поставити інтереси власної промисловості вище за захист своїх сусідів.

Для промислового сектора скорочення газу означає згортання виробничих потужностей. Промислова федерація Німеччини BDI закликала до реформи схеми аварійного газопостачання в Німеччині, оскільки існуючі правила надають пріоритет приватним домогосподарствам, не враховуючи настання «жорсткої нової енергетичної реальності». Домогосподарства, які становлять третій за величиною сектор використання газу, просто мають усвідомити свою відповідальність за скорочення робочих місць. Адже в разі, якщо вони не підуть на поступки, промисловому сектору прийдеться скорочувати ще більше споживання газу, а, значить, обсяги виробництва і як наслідок – робочі місця. 

Німеччина, найбільший імпортер RU24022022FASH21 газу до ЄС, також є ключовою країною-транзитером. Договори про солідарність із Берліном вважаються його сусідами вкрай важливими для забезпечення безперебійного проходження газу. У вересні 2021 року Австрія та Німеччина уклали двосторонню угоду про солідарність для вирішення проблеми гострої нестачі газу на основі європейського регламенту SОS і закликають усі держави-члени укласти угоди про солідарність якнайшвидше і, якщо можливо, до жовтня 2022 року. Йдеться про взаємну підтримку у використанні сховищ природного газу, диверсифікацію поставок та транзиту природного газу, а також у разі дефіциту газу. Регламент SOS передбачає, що газ має пропонуватися лише тим державам-членам, які оголосили надзвичайний стан та доклали всіх зусиль для скорочення споживання. Згідно з регламентом, купівля-продаж газу, як і раніше, здійснюватиметься частково приватними, частково державними постачальниками газу, що є складно координованим і прогнозованим процесом під час кризи.

Данія та Австрія вже мають чинні угоди про солідарність, у яких викладено процедури узгодження дій у разі нестачі газу. Чехія сподівається приєднатися до них найближчим часом. А от Будапешт оголосив «надзвичайний стан» і заборонив експорт газу сусідам, фактично поставивши під сумнів реалістичність енергетичної солідарності ЄС. Так само і Польща виступила проти запровадження обов'язкових цільових показників скорочення, апелюючи до того, що механізм солідарності не повинен призводити до зниження енергетичної безпеки будь-якої держави-члена.

Відповідно до спільної угоди, підписаної як Берліном, так і Прагою, країни добре розуміють, що солідарність буде ключовим принципом, якого слід дотримуватись у разі нестачі поставок газу. Наразі ємності по запасам газу Чехії заповнені на 75%. Крім того, уряд орендував потужності для імпорту ЗПГ на третину річного споживання Чехії в Нідерландах. За словами чеського міністра, це буде доповнено кампанією з енергозбереження для домашніх господарств та обов'язковим енергозбереженням для промисловості. Швейцарія, ще один прямий сусід, який залежить від газових потоків через Німеччину, все ще працює над угодою із самим Берліном.

Нинішня криза в галузі безпеки не зменшує нагальну необхідність дій по боротьбі зі зміною клімату, яка була підтверджена аномальними погодними катаклізмами поточного літа. Тому мета Європейського Союзу щодо частки чистої енергії до 2030 року має бути додатково збільшена з 40% до 45% (2020 року вона становила 22,1%). План спрямований на прискорення впровадження екологічно чистої енергії, підвищення енергоефективності та диверсифікацію джерел постачання. Існує безліч проблем із реалізацією цих амбітних проектів, у тому числі і через масштабність необхідних інвестицій, які до 2027 року оцінюються у 210 мільярдів євро.

Занепокоєння викликають щонайменше два моменти. По-перше, це питання наявності зеленого газу (біогазу та/або водню). Чи можна буде мобілізувати стільки ж біомаси для виробництва біогазу в Європі? І як це вплине на продовольчу безпеку? Як можна виробляти достатньо електроенергії із відновлюваних джерел енергії для покриття потреб у електроенергії, а також для виробництва водню? Це вимагає значного прискорення виробництва чистої енергії як у Європі, так і в країнах, які могли б, наприклад, експортувати водень до Європи, що має бути досягнуто з використанням критеріїв стійкості, які не менш суворі, ніж ті, що застосовуються всередині європейських країн.

По-друге, як саме можна зменшити потребу в енергії? У зв'язку з цим постає питання про реновацію будівель, на яку ще не вистачає інвестицій ні за кількістю, ні за якістю. При цьому важливо розрізняти енергоефективність та енергозбереження (або енергоощадливість). Ефективність передбачає користування звичними послугами чи товарами, при виробництві яких споживається  менше енергії. Ощадливість передбачає скоріше зміну способу життя та суспільного устрою, що передбачає відмову від звичних моделей споживання. І саме заклики до «енергоощадності», тобто зменшення використання електроенергії як способу короткострокового впливу на споживання енергії (заохочення до зниження температури в будинках та громадських будинках взимку та відмова від використання кондиціонерів влітку або використання велосипедів чи громадського транспорту замість автомобілів).

Не дивлячись на набуття Україною статусу кандидата в члени ЄС, Кабінет міністрів України звернувся до уряду США щодо надання Україні «газового лендлізу» для стабільного проходження опалювального сезону.

Поки подробиці запиту про допомогу, адресовані США, не розголошуються, нам, українцям, лишається сподіватись, що український уряд не обмежиться закликами до ощадливого використання населенням та бізнесом електроенергії та газу, а отримає реальні кошти для здійснення усіх програм, що передбачені в європейському розумінні енергетичної солідарності.

Наталія Резнікова, Володимир Панченко

29 липня 2022

Зміст