Новини і автомобілі
Контактний телефон: ...

Закон і п'ята графа

Зміст

«Верховенство права» — такий самий мем, як «необхідність проведення реформ», «боротьба з корупцією», «розбудова громадянського суспільства».

Без них сучасна українська політика неможлива. Та й не лише українська. Нинішній Євросоюз часто називають взірцем у дотриманні цього верховенства: мовляв, правила одні для всіх, законослухняність як базова цінність веде суспільство до процвітання. Але коли бачиш фото й відео чергового погрому десь на околицях Парижа чи Лондона, то виникає питання: а чому в цих високорозвинених країнах досі трапляються такі масові порушення правопорядку? В основі таких заворушень зазвичай суто кримінальні історії: поліцейські переслідували (і навряд чи безпідставно) якогось молодого правопорушника з емігрантської громади, застосували проти нього зборю чи стався якийсь нещасний випадок, переслідуваний травмувався або загинув. Як наслідок — безлади накривають цілі квартали. Цікавою є реакція законослухняних мешканців на такі події: «А, так, то в тих стрьомних районах, це ж не просто в нас під вікнами, у ті райони краще взагалі не потикатися». Це якби кияни казали: «Та війна — то десь на Донбасі, у нашому місті все тихо-мирно, і вона нас жодним чином не обходить».

У європейських містах, що не знали війни від 1945 року, цілі території опинилися поза місцевим і національним законодавством, мігрантські гетто дуже умовно контрольовані владою. Заправляють там зазвичай етнічні мафії, що тримають своїх же співвітчизників у лабетах дикого звичаєвого права. І тільки культ толерантності заважає визнати цей факт і назвати явище своїм ім'ям. Вказувати на етнічну належність злочинців у деяких європейських країнах заборонено законодавством. Але факту тісних кримінальних зв'язків у національних спільнотах це не скасовує. І не свідчить аж про те, що окремі нації мають якийсь особливий «ген злочинності», просто кинуті напризволяще напівлегальні громади приречені на виживання, яке часто зав'язане на кримінальних заробітках. Ігнорування санітарних норм, насильство над жінками й дітьми, покривання «своїх» — це не культурні особливості, а гідний осуду (часом із конкретними тюремними термінами) спосіб життя, який ганьбить і мігрантську спільноту, і країну, яка їх приймає. Осередки етнічної злочинності залишатимуться доти, доки існуватимуть гетто. Однак знищити це ганебне явище наразі мало хто наважується. Поки що лише Данія дозріла до такого рішення.

Українська влада намагається усуватися від проблем етнічної злочинності. З одного боку, просто лінь: З другого — щоб не дістати звинувачень у ксенофобії, які дуже токсичні для кар'єр політиків

В Україні ситуація з етнічною злочинністю має свої помітні особливості. У наших містах гетто не такі численні й не такі масштабні: є ромські поселення, є певні «агломерації», що утворюються навколо великих ринків, які виникли на початку 90-х років минулого століття. Водночас ми досі залишаємося в орбіті пострадянського криміналу, тому нерідко спільноти вихідців із Кавказу підтримують зв'язки зі своїм рідним і російським кримінальним світом. Традиційно українська влада намагається усуватися від проблем етнічної злочинності. З одного боку, просто лінь: не зачіпати національних меншин, доки вони не заважають політичним та економічним інтересам самих можновладців. З другого — щоб не дістати звинувачень у ксенофобії, які дуже токсичні для кар'єр політиків, що звикли до частих вояжів до Вашингтона та Брюсселя.

Як і в багатьох інших сферах українського життя, коли влада демонструє параліч волі, до дії беруться активні громадяни. Це далеко не завжди має що-небудь спільне з верховенством права й цивілізованими практиками. Представники правих організацій мають рацію, коли порушують питання про законність розміщення ромського табору в заповідній зоні. Однак цей правовий аспект завжди лишиться непомітним, коли відбуватимуться погроми й напади з боку «небайдужих громадян». Монополія на насильство має залишатися в держави, інакше країна ризикує опинитися на межі того хаосу, про який мріють наші вороги.

Ну й не забуваймо, що етнічна злочинність не завжди вбрана в лахміття. Вуличні активісти навряд чи колись зможуть дотягнутися до кавказьких кримінальних авторитетів, а вони становлять куди більшу загрозу для країни. Тож правоохоронні органи повинні пройти свій тест на зрілість: не дозволити розквітнути в країні «земляцьким» злочинним угрупованням і зробити це в такий вишуканий спосіб, щоб у найприскіпливішого поборника прав людини не залишилося сумнівів у законності й неупередженості дій нашої держави.

Дмитро Крапивенко

13 липня 2018

Зміст