Новини і автомобілі
Контактний телефон: ...

Таємниці нашої Конституції

Зміст

Тодішні депутати сьогодні визнають: приймаючи деякі пункти Основного Закону, вони усвідомлювали, що закладають міну, яка може з часом вибухнути

Про камені спотикання та компроміси — з учасниками прийняття Конституції

Таємниці нашої Конституції

Депутати на радощах підкидають доповідача по тексту Конституції Михайла Сироту. Ранок 28 червня 1996 року.

22 роки тому, 28 червня 1996-го, Верховна Рада ухвалила Основний Закон — Конституцію держави. Шлях до цього історичного моменту був довгим і складним: знадобилося аж п'ять років Незалежності.

Але й досі про прийняття Конституції ми знаємо далеко не все. Виявляється, ще тоді депутати, які змушені були шукати компроміси з лівими, розуміли: ці компроміси можуть обернутися проблемами. Так і сталося.

Про важливі нюанси, які не зга дують ані підручники історії, ані Вікіпедія, дізнаєтеся із нашої розмови з учасниками прийняття Конституції — народними депутатами кількох скликань Ярославом Кендзьором, Іваном Зайцем та одним з авторів її тексту Віктором Мусіякою.

Чому в нашій державі так зволікали з ухваленням Основного Закону?

І. Заєць:

— На зорі Незалежності ліві сили були дуже потужними, вони прагнули зберегти рудименти радянського часу. Тому обрали тактику затягування з ухваленням Конституції. Та й Росія не була зацікавлена в тому, щоб Україна мала новий Основний Закон, ще й європейського зразка. Політична боротьба була виснажливою. Як наслідок, ми були останньою країною колишнього СРСР, яка ухвалила Основний Закон.

В. Мусіяка:

— Ухвалення Конституції відбувалося на фоні конфлікту Президента Леоніда Кучми з парламентом. Оточення тодішнього глави держави хотіло мати суперпрезидентську владу. І це було ще однією причиною затягування процесу.

Що відбувалося напередодні 28 червня?

В. Мусіяка:

— Ліві й уся президентська рать були налаштовані на те, щоб не дати ухвалити Конституцію.

26 червня Кучма запросив мене до себе як його представника у парламенті, а також представників фракцій та конституційну комісію на чолі з народним депутатом Михайлом Сиротою. Президента довелося чекати кілька годин. Він прилетів із Польщі, провів засідання Ради регіонів — із головами обласних державних адміністрацій. Далі почав нараду Радбезу. Зрозуміло було: щось там готується. Люди з адміністрації сказали: мова про указ щодо проведення референдуму у вересні. Але не щодо того проекту Конституції, який ми підготували, а щодо того, який передбачав сильну владну вертикаль глави держави. Після цього я написав заяву про відставку з посади представника Президента у парламенті й пішов звідти.

Я. Кендзьор:

— 4 червня 1996 року Конституційна комісія з доопрацювання проекту Конституції, яку очолював народний депутат України Михайло Сирота, вийшла на перше читання. Тоді проект ухвалили простою парламентською більшістю. У другому читанні потрібне схвалення конституційною більшістю — понад 300 голосами. І домогтися цього було надзвичайно важко через суперечки та конфлікти...

Зранку 27 червня ще ніщо не віщувало вирішального повороту подій. Першу половину дня депутати працювали як мокре горить. У другій половині поширилася чутка, що Кучма готовий видати указ про референдум і про розпуск Верховної Ради вже наступної доби — 28 червня! Це, звісно, активізувало процес.

І. Заєць:

— Проект Основного Закону, який Леонід Данилович хотів винести на референдум, передбачав двопалатний парламент. Саме тому йшлося про вибори до Верховної Ради. Певна річ, депутати не хотіли дострокового складення повноважень, адже були обрані лише два роки перед тим — у 1994-му.

А чого вимагали ліві си ли?

В. Мусіяка:

— Наприклад, не хотіли, щоб слово “Бог” було у преамбулі Основного Закону. Тодішній спікер Мороз сказав, мовляв, хто вірить у Бога, хай буде записано, що відчуває перед Богом відповідальність, а хто не вірить — перед власною совістю. От ми й записали: перед Богом, власною совістю. Крім того, комуністи наполягали, що російська має бути другою державною. Але вдалося їх переконати.

Я. Кендзьор:

— Коли ми підійшли до 10 статті Конституції, яка визначала державність української мови, наразилися на категоричне нерозуміння комуністів, небажання її ухвалювати. Далі були години дискусій, консультацій, переговорів демократичної і лівої частин парламенту.

І. Заєць:

— Геть непросто було й коли дійшло до символіки. Бо і мова, і символіка розглядались як предмет для торгу.

Як вдалося вмовити комуністів проголосувати за українську мову і державні символи?

Я. Кендзьор:

— Зійшлися на тому, що державною мовою є українська і що держава гарантує вільний розвиток та використання російської мови. Ми пропонували формулювання, що держава забезпечує вільний розвиток мов національних меншин, не виділяючи жодної мови. Ліва частина наполягла на тому, щоб виокремити російську. Ми були змушені згодитися на такий компроміс, хоча розуміли: акцентування на російській мові означатиме, що згодом може постати питання про другу державну. Але виходу не було. Відтак ми вибороли, щоб 10 статтю розпочати реченням “державною мовою в Україні є українська мова”.

Розгляд 20-ї статті, яка визначає символи української держави, почали в 00.20 хвилин і до 7 години ранку ми на ній товклися. Комуністи, особливо кримська частина делегації, зв'язали 20 статтю із 10 розділом Основного Закону. У проекті конституційної комісії 10 розділ звався “Кримська автономія”. Це було дуже складне рішення: погодитися, що “Кримську автономію” прибираємо, а фіксуємо розділ “Автономна республіка Крим”. Якщо у першому варіанті проекту Конституції було написано, що Крим має лише свій статут, то у підсумку записали, що АР Крим має свою Конституцію, яку приймає Верховна Рада Криму й затверджує парламент України.

Ми розуміли, яку міну закладаємо в Основному Законі, розуміли, що даємо цій вчорашній рядовій Кримській області юридичні підстави у певний час оголосити себе незалежною державою. Однак, якби не погодилися на таке, не було б Конституції.

До речі, якщо за герб комуністи ще могли проголосувати, то прапор категорично не сприймали. Як стверджував депутат Болдирев, синьо-жовтий стяг до України не має жодного стосунку, це — бандерівський прапор, який належить лише Галичині. І після 7.02 28 червня, коли ми проголосували пакет, решта статей уже пішли легко. На 9.15 ранку ухвалили всю Конституцію.

Як вам вдалося підтримувати працездатність протягом доби?

В. Мусіяка:

— Я, наприклад, час від часу каву пив. Дехто каже, що додавав туди коньяку.

Я. Кендзьор:

— Працював буфет у парламенті. Коли оголошували пе рерву для погодження статей чи розділів, була можливість вискочити — випити водички чи канапку з'їсти.

Ірина КОВАЛЕНКО, фото ukrinform.ua

„Експрес” № 26 (9799) 28 червня — 5 липня 2018 року

Зміст