Новини і автомобілі
Контактний телефон: ...

Керовані меншини

Зміст

Після подій 2014 року деякі сусідні з Україною держави (Угорщина, Румунія, Польща) активізували використання своїх національних меншин за кордоном як інструмент зовнішньої політики, чинник тиску й впливу на сусідів.

Той не дуже новий елемент міжнародних державних зусиль Україна повною мірою відчула на собі. Виявилося, що це доволі важливий та ефективний засіб геополітичної гри, хоча всі фігуранти прикривали власні прозорі інтереси загальногуманітарними гаслами (культура, історія, мистецтво, права людини, повага до етнічних меншин тощо). Власне, те саме після 1991-го робила й Російська Федерація, але в значно брутальніших й агресивніших формах.

Незрідка політика щодо своїх закордонних національних меншин є доволі цинічною. Наприклад, ще за життя володаря Туркменістану Сапармурата Ніязова (Туркменбаші) у тій центральноазійській країні зажадали, щоб тамтешні росіяни відмовилися від російських паспортів або в разі незгоди виїхали геть, віддавши державі свої квартири. Москва на це ніяк не відреагувала, бо на той час мала великий інтерес до туркменського газу. Натомість вела активну й наступальну пропаганду щодо «утисків» росіян в Україні, Латвії, Естонії й так далі. Отже, російські меншини за межами РФ для її влади є, безперечно, лише засобом здійснення експансії Кремлем, а інколи й жертвами такої експансії, але зовсім не великою гуманітарною метою.

Схоже на те, що це використання національних меншин закордонними етнічно спорідненими з ними державами захопило Україну (як і багато інших процесів світової політики) зненацька. Остання виявилася не готовою до якоїсь притомної та раціональної практики щодо власних національних меншин в інших державах, та й до реакції на сусідські зазіхання в цьому питанні.

Та що там інші держави, коли чимало співвітчизників Південного Сходу України почуваються забутою українською діаспорою, як десь у Бразилії чи Парагваї, а українців Криму й Донбасу центральна київська влада після 1991 року взагалі віддала на поталу Москві та її агентурі в середовищі регіональних князьків-олігархів. Офіційний Київ надзвичайно мало цікавився українцями в сусідніх державах, у тій-таки Польщі, Румунії, Угорщині, Молдові, Білорусі, Словаччині, Сербії, не кажучи вже про Росію, Закавказзя та Центральну Азію. І тому на абсурдні претензії РФ щодо «важкого становища росіян в Україні» практично не можна почути чіткої, обґрунтованої та жорсткої відповіді від вітчизняного Міністерства закордонних справ про стан української громади в Росії, про необхідність паритету в правах відповідних меншин в Україні та РФ. Бо права українців у Росії — це суцільний сум…

Якщо держава дозволяє іншим країнам ідеологічно, політично та культурно керувати національними меншинами, які живуть на її території, вона віддає іноземним столицям значну частину свого суверенітету

А коли національні меншини стають керованими з-за кордону, це створює безліч болісних проблем країні їхнього проживання, понад усе якщо відповідна держава прагне перетворити своїх одноплемінників — іноземних громадян на слухняний «бойовий загін» власної політики. Відомо, як у другій половині 30-х років ХХ століття Німеччина таки перетворила німців Судетської області Чехословаччини на геополітичних волонтерів Третього Рейху, на «криголам» знищення чехословацької держави. Після 1945-го для судетських німців це закінчилося трагедією, великим вигнанням із краю, де вони жили протягом багатьох століть.

Берлін намагався керувати німецькими громадами навіть у США. Певні можливості для цього були. Починаючи від перших спроб заселення Америки європейцями, на теренах американських колоній Британії з'явилося дуже багато німецьких переселенців. Коли після завоювання незалежності в США вирішувалося питання про офіційну мову молодої самостійної держави, англійська набула цього статусу під час голосування більшістю в один голос. Офіційною мовою там цілком могла стати німецька. Проте оскільки влада США, за всього її лібералізму щодо різноманітних етнічних громад, ніколи не дозволяла етнічно спорідненим державам переселенців керувати меншинами на американській території, то останні природно й без особливих колізій інтегрувалися в американське суспільство, перетворюючись на його органічну частину.

Останнім часом почастішали повідомлення про спроби взяти у ведмежі обійми «родіни» американських росіян, використовуючи багатющий досвід московських спецслужб на теренах колишнього СРСР і Центрально-Східної Європи. Стає відомо про функціонування на території Америки військово-спортивних таборів для тамтешньої російсько-діаспорної молоді, про тренінги, що проводяться інструкторами з РФ, про російський ідеологічний вишкіл цих громадян США. Можливо, Росія виявиться успішнішою від Третього Рейху?

До речі, коли в сусідній Канаді генерал Шарль де Ґолль, перебуваючи з візитом, дозволив собі виголосити якусь недолугу фразу, щось на кшталт: «Хай живе вільний Квебек!» (Квебек — це франкомовна провінція Канади), він одразу став у Канаді небажаним іноземцем. Якщо держава дозволяє іншим країнам ідеологічно, політично та культурно керувати національними меншинами, які живуть на її території, вона віддає іноземним столицям значну частину свого суверенітету.

Ігор Лосєв

19 січня 2018

Зміст