Новини і автомобілі
Контактний телефон: ...

Майбутнє без Ахметова, без Фірташа, без Порошенка

Зміст

Навіть мільярдер Ігор Коломойський вважає, що час олігархів в нашій країні добігає кінця — на порозі з'явились транснаціональні корпорації

Чому ми бідні? Бо нас грабують олігархи! Чули, мабуть, таку думку не раз? Загальновідомо, що домінування інтересів олігархів у політиці та економіці дійсно заважає країні досягати добробуту, цементує злидні та несправедливість. Але чи приречені ми бути заручниками олігархів завжди?

Ви здивуєтесь, та багато хто вважає: Україна — на порозі змін. Найцікавіше, що навіть у середовищі українських олігархів вже нема впевненості у тому, що все залишиться, як є, під їхнім контролем.

Наприклад, ще донедавна один із найвпливовіших українських олігархів Ігор Коломойський зробив несподіваний прогноз: “Олігархія в пострадянських країнах — проміжний стан перед захопленням, скажімо так, всієї економічної влади великими корпораціями. Це проміжна стадія на шляху до цивілізованого ринку. Після олігархів прийдуть публічні компанії”.

Але чи така модель потрібна Україні? Що зміниться, коли замість олігархату сюди прийдуть транснаціональні корпорації? Над цим розмірковують Євген Пенцак, автор численних публікацій з економетрики та ризик-менеджменту, Володимир Дубровський, старший економіст CASE-Ukraine, та Олег Пендзин, виконавчий директор Економічного дискусійного клубу.

Транснаціональні компанії, як-от Coca-Cola, Microsoft, давно працюють в Україні. Але олігархат ще не впав. Чому?

Є. Пенцак:

— Йдеться про критичний рівень присутності таких компаній на рівні виробництва. Так, Coca-Cola має виробництво в Україні. А от щодо Microsoft, то тут є лише представництво з реалізації його продуктів. Проте ці компанії не зачіпають сфер ключових інтересів українських олігархічних бізнесів: виробництва металу, залізничних та авіаційних перевезень, енергогенерації та дистрибуції, нафто- та газовидобування, транспортування газу, АПК.

Потрібно, щоб в Україну почали заходити також інноваційні компанії зі списку 500 американських з найбільшою капіталізацією. Початком такого входження я б вважав появу представників автомобілебудівної галузі, таких, як “Пежо”, “Рено”, “Фольксваген”, “Вольво”, “Хонда”, “Хюндай”.

Що заважає впливовим транснаціональним компаніям уже активніше заходити в Україну?

Майбутнє без Ахметова, без Фірташа, без Порошенка

Є. Пенцак:

— Складна бюрократична система, податкове середовище і законодавство, судова система, незацікавлення чиновників у входженні міжнародного капіталу в країну.

Як довго в таких умовах ще може тривати деолігархізація?

В. Дубровський:

— Зазвичай вона відбувається протягом двох поколінь. Одне ми вже “пройшли”. Думаю, років за двадцять матимемо щось подібне до того, що тепер є у Польщі, тобто більш-менш відкриту економіку.

Так, наші олігархи ще дуже сильні, але поступово втрачають свою міць, бо з'являються інші гравці, які їх підпирають і хочуть працювати по-новому.

Є великі сподівання, що Україна зможе перейти до економіки з відкритим доступом під тиском тих чи інших обставин. Бо по-старому працювати стає все важче, корупційні зв'язки перестають бути надійними. Тих, хто при владі, постійно змінюють, і якщо ти домовився з одним, а він іде з посади, то доводиться домовлятися з іншим. Поступово в нас все-таки відбувається процес деолігархізації або створюються умови для неї. Але він, на жаль, просувається дуже повільно.

А у чому особливість роботи транснаціональних корпорацій? У світі їх налічують понад 43 тисячі. Що зміниться, якщо замість олігархату до України прийдуть транснаціональні корпорації?

В. Дубровський:

— У транснаціональних компаній також свої проблеми та інтереси. Але цих компаній, по-перше, багато, і вони між собою конкурують. По-друге, транснаціональні корпорації — це не завжди лише бізнесові компанії, у них дійсно є певний політичний вплив. Але його не можна порівняти з тим корпоративним впливом, який мають на економіку наші олігархи. Тобто джерело заробітку міжнародних корпорацій — переважно вільний ринок, а не зв'язки з державою.

Вони мають набагато ефективнішу, прогресивнішу політику зі власними принципами. Наприклад, можуть домовлятися про те, що не будуть давати хабарів. Компанію, яка дає хабарі за кордоном, у США можуть засудити до величезних штрафів.

Є. Пенцак:

— Головна ідея входження міжнародних компаній — підвищення технологічності українського бізнесу, що дасть змогу підвищити зарплати, а це збільшить споживання і полегшить вхід інших гравців і так далі... Важливо зрушити цей процес з мертвої точки.

А що зміниться для простих людей?

В. Дубровський:

— Населення багатітиме швидше, якщо роботодавці, виробники між собою конкуруватимуть. Тепер у нас з'явилася конкуренція за робочу силу, й бачимо зростання зарплат. І не тому, що уряд встановив якусь там мінімальну платню, а тому, що бракує робочих рук. Власне конкуренція сприяє підвищенню заробітків.

В економіці з відкритим доступом також менше зростають ціни. Бо олігархічна економіка — переважно монопольна.

Є. Пенцак:

— Плюсів дійсно багато: відродиться фондовий ринок, запрацюють недержавні пенсійні фонди... Але якщо це не відбудеться тепер, то в країні може залишитися дешева робоча сила, і ми станемо країною споживання, а не генерації нових ідей і технологій.

Якою має бути частка присутності транснаціональних компаній в економіці країни, щоби почалися зміни на краще?

Є. Пенцак:

— Стосовно необхідного рівня присутності транснаціональних компаній, то потрібні окремі дослідження, точних показників немає. Але факт, що в Україну зарубіжні фонди поки що навіть не хочуть інвестувати (крім державних облігацій з дохідністю 17% річних), не те, що входити.

О. Пендзин:

— А от на мою думку, транснаціональна корпорація — це не завжди добре. Зазвичай розвинені країни борються не так за цей транснаціональний бізнес, як за великий національний бізнес, середній бізнес, який розміщується в країні, платить тут податки і зацікавлений саме у її процвітанні. Так само Україна має бути зацікавлена у розвитку власного бізнесу. Прихід транснаціональних компаній тільки висмоктує ресурси з країни — трудові, фінансові, але нічого натомість не приносить.

Можна провести паралель з африканськими країнами, куди прийшли транснаціональні компанії, але це чомусь не призвело до їх розквіту. Чому?

О. Пендзин:

— Так. Дуже часто транснаціональні корпорації працюють за системою толінгу, тобто провадять операційну діяльність без надання права власності, у режимі давальницької сировини. Поясню на прикладі. У Західній Україні є декілька іноземних заводів зі збирання джгутів для авто. Я ніде не читав, щоб ці підприємства платили фантастичні податки.

Заводи виплачують тільки заробітну плату і податки з неї. Усі прибутки від діяльності сплачуються в інших місцях, де менше податкове навантаження. Подібний сценарій і в Африці.

Є. Пенцак:

— Насправді у багатьох африканських країнах розпочалися незворотні процеси, і вони у своєму стрімкому економічному розвитку вже перевищують Україну. Чимало українців їдуть робити бізнес в Африці й кажуть, що все у них виходить.

Леся ЯСИНЧУК, фото 123rf.com

„Експрес” № 22 (9775) 31 травня — 7 червня 2018 року

Зміст