НОВОВОЛИНСЬК У ФОТОГРАФІЯХ
Контактний телефон: ...

“Українцям треба вибирати ідеологію, а не лідера”

Зміст

Андрій Курков написав роман про “сіру зону”, летить із лекцією до Гонконгу і збирається зробити ремонт у своїй квартирі, яку... затопило

З усіх українських письменників він, мабуть, найбільше подорожує світом. Коли не подзвониш Андрієві Куркову, його домашній телефон на автовідповідачі (причому переповненому повідомленнями), а мобільний — недоступний.

Українцям треба вибирати ідеологію, а не лідера

Він справді давно живе на валізах, долаючи відстані між містами, країнами і континентами. Бере участь у книжкових ярмарках, проводить майстер-класи, читає студентам лекції і т. д. Після двох тижнів “полювання” мені нарешті вдалося почути у слухавці голос автора “Пікніка на льоду”, “Приятеля небіжчика” й “Шенгенської історії”...

“Мої книжки перекладено 37 мовами”

Андрію Юрійовичу, якщо не секрет, звідки ви тепер повернулись, з ким зустрічались і що бачили?

— Насправді нічого особливого. (Усміхається). Спочатку був у Парижі — на книжковому салоні, потім — у Лондоні, де виступав в Українському інституті. А до того літав на запрошення одного з шейхів у Дубай, де проводив майстер-класи та зустрічався з місцевою елітою. Тепер ось збираюсь у Франкфурт-на-Одері, а ще — у Гонконг і Тайвань, куди полечу вперше. Там заплановані відкриті лекції в університетах (і для студентів, і для викладачів, і для людей з вулиці) й окремо — презентації моїх книжок... До речі, їх уже перекладено 37 мовами. Від японської та китайської до англійської і арабської.

Я так розумію, що свій черговий день народження, який буде 23 квітня, ви зустрінете в якомусь аеропорту?

— Так. Зранку якраз летітиму з Гонконгу в Тайвань. Зрештою, мені вже доводилось зустрічати уродини і в літаку, і в поїзді. Тож тут — нічого надзвичайного... Думаю, моя видавчиня, яка чекатиме в аеропорту, організує для мене якесь тайванське свято. (Усміхається).

Мені виповниться 57 років, та я спокійно ставлюсь до віку. Знаєте, коли був в Англії на ювілеї брата дружини, почув таку думку: через те, що сучасні люди живуть довше й довше, сьогоднішні шістдесят літ прирівнюються до старих сорока. Тому, в принципі, я поступово йду до свого другого сорокаріччя. (Сміється).

Соцмережі не так давно “гуділи” з приводу того, що вашу квартиру залило. Навіть упала люстра... Ви вже зробили ремонт?

— Ні, не зробили. Наразі вологість висока, тому — ще рано. Поки перекриття не висохне, немає сенсу нічого робити. ( Зітхає ). Тоді прорвало систему опалення на горищі, нас справді залило, і впала стеля... Знайти винних не вдалося: як пояснив один юрист-доброволець, тепер, за новими законами, ЖЕК відповідає тільки за трубу, поки вона не “зайшла” в будинок, а потім — це вже клопіт мешканців. Якщо щось стається, вони самі винні й самі мають усе лагодити... У будь-якому разі ремонт, звичайно ж, влетить у копійчину.

“Про Вакарчука ми не знаємо нічого”

Колись ви мені розповідали, що працюєте 10—12 годин на добу. Сьогодні інтенсивність така ж?

— Я от недавно закінчив роман — “Сірі бджоли” — і дійсно писав по 12—14 годин. Тепер же працюю трошки менше: роблю п'єсу за тим романом, готую лекції (для Гонконгу вже завершив, на черзі — для Тайваню), пишу й інші тексти... До слова, моя нова книжка вийде за декілька тижнів. У ній ідеться про анексований Крим, про кримських татар, про “сіру зону” та її жителів.

Як ви вважаєте, Крим втрачено безповоротно?

— Ви знаєте, не буває нічого “безповоротно”. Я вважаю, що він повернеться. Тільки це може статися через таку фіктивну незалежність від Росії... Думаю, можна говорити про якісь зміни у перспективі 15—20 років. Інша річ — нам не відомо, що ще трапиться за ті 15—20 років. Може, за цей час Крим раптом випаде з переліку пріоритетних питань — і для світової спільноти, і для нас.

Ми завжди ведемо мову так, наче б усе — вічне, й лише трошки цього “вічного” порушили, і його треба виправити. Насправді порушення міжнародного законодавства та спроби змінити кордони — вони тривають. Сьогодні Росія активно пробує це робити в Сербії і в Косові. Не відомо також, чи не буде повернення заколотників до Чорногорії. В принципі, ми ввійшли вже у фазу, як то кажуть, змінного струму. Тобто десь постійно замикатиме.

Принаймні в найближчі шість років, протягом яких у Кремлі буде Путін?

— Усе триватиме, так... Якщо Захід продовжуватиме санкції, економічна ситуація в Росії погіршуватиметься. Це означає, що Путінові будуть потрібні нові війни чи нові осередки займання, аби відвернути увагу або ж перевести її на “маленькі чи великі” перемоги російської армії або спецслужб... На ситуацію в Росії загалом впливатиме багато різних факторів.

А для України які небезпеки або ж ризики ви бачите? Чим нас іще випробовуватимуть?

— Небезпека для України полягає у браку внутрішньої інтеграції різних регіонів та їх мешканців. Це те, чого політики не робили 25 років! Сьогодні люди інколи більше ототожнюють себе з певним регіоном, ніж з Україною. У цьому, в принципі, й криється небезпека. Така ситуація відчувається і на Закарпатті, і на Бессарабії, і навіть у Сумській чи Чернігівській областях... Тож, поки в нас не з'явиться справжня політична система й люди вибиратимуть ідеологію, а не лідера, масова українська самоідентифікація не відбудеться.

З наближенням виборів турбулентність у нашому суспільстві зростатиме?

— Тільки якщо цю турбулентність фінансуватимуть з російського боку... Ймовірність того доволі висока. Та все ж, мені здається, частина народу стала мудрішою. І виправити репутацію деяких старих політиків уже нереально. Хоча вони досі себе вважають “фіналістами” й активними фігурами, але... Звичайно, якби вони подали у відставку і пішли на пенсію, було б краще. Скоріше настали б політичні зміни. Проте на багатьох таких людей, які заради політичної перемоги готові працювати на дестабілізацію, думаю, звертатимуть увагу вже менше — і виборці, і, сподіваюсь, журналісти теж.

А такі постаті, як лідер “Океану Ельзи”, мають шанси потрапити на Банкову?

— Ви розумієте, Вакарчук не асоціюється з жодною політичною силою. Він асоціюється просто з проєвропейськими поглядами і цивілізаційними західними цінностями. Ніхто не знає — у нього є команда чи ні? Багато людей буде думати, що це його музиканти, а не якісь політики. (Усміхається) . І тому нині говорити про Вакарчука як про політичну фігуру — рано. Тобто він може відбутися, якщо з'явиться команда, з'явиться програма й т. д. А наразі ми можемо просто порівнювати, в принципі, чесного Вакарчука з нечесними іншими політиками, про яких знаємо багато поганого, а про нього — нічого поганого.

“У мене голова працює, тільки коли твереза”

Якщо відійти від політики і повернутись до вашої сім'ї: ви з Елізабет Шарп, здається, незабаром будете відзначати 30 років шлюбу?

— Так, 25 червня. Я ще навіть не думав, як відсвяткувати цю дату... За ті роки в нас не було великих криз, а якщо траплялись маленькі, то завжди стосувалися розмов про систему освіти в Україні. Дружина хотіла, щоби я впливав на її поліпшення. Та я не чиновник і не хотів ставати активістом педагогічної справи. Тому це нічим не закінчилося. (Усміхається) . До речі, ми дуже багато їздили свого часу разом із дітьми — в тому числі вздовж кордонів України — щоби вони зрозуміли, де живуть. Нині ж діти майже виросли (в Андрія Куркова два сини і донька. — Авт.), та й наша сім'я, можна сказати, відбулася.

А коли виникали конфліктні ситуації, хто перший ішов на примирення?

— Повторюсь, таких великих суперечностей у нас не було, а якщо щось і виникало, то першим найчастіше миритися йшов я. Адже в мене темперамент не зовсім спокійний, і я справді, в разі чого, можу образити... Та все ж справжніх скандалів у нашій сім'ї не траплялося. Тобто в нас удома ніхто й ніколи на когось не кричав. Жодного разу.

Коли тато працює вдома, діти можуть зайти в кабінет чи це табу для них?

— Ні, у мене окремий кабінет, точніше — окрема однокімнатна квартира. Хоча я іноді зранку працюю й удома, але, в принципі, маю робоче помешкання, де мене не турбують, коли я пишу... Тут я можу і музику ввімкнути, коли щось важко йде. Або підібрати мелодію, яка змінила б мій настрій — відповідно до роману чи певної глави. Наприклад, щось драматичне... Як реагують сусіди? А я надто голосно не вмикаю. Мені ж не треба, щоб музика била по голові. Йдеться лише про те, щоб вона заповнила простір довкола.

“Під градусом” вам доводилося писати?

— Напідпитку? Ні. ( Усміхається ). Якщо я вип'ю трохи зайвого, то просто хочу спати. Моя активність після вживання алкоголю не зростає. У мене голова працює, тільки коли твереза... Хоча я можу трохи випити: взимку люблю віскі, а влітку — вино. З останніх мені подобаються французькі, італійські й південноафриканські.

Ви згадували про роман “Сірі бджоли”, який ось-ось вийде. Скажіть, Андрій Курков хвилюється щоразу — як читач зустріне його новий твір, чи такі речі більш притаманні початківцям?

— Можна сказати, що цього разу я спокійний за результат, бо впевнений, що той роман сприймуть. Я ним дуже задоволений! А ось із приводу попереднього — “Шенгенської історії” — трошки нервувався. Адже він про Литву, і я довго чекав, коли з'явиться литовський переклад і як його там сприймуть. Слава Богу, все вийшло чудово, й книжка пішла. Знаєте, литовці не вірять, що її написав нелитовець — і це для мене найбільша похвала. (Усміхається).

Андрію Юрійовичу, вам доводиться дуже багато подорожувати. Нині ж, як відомо, це не надто безпечно. Ледь не щомісяця трапляються якісь теракти та НП в аеропортах (і не тільки). Ви уже адаптувались — передовсім морально — до такої ситуації?

— Ви знаєте, два роки тому я прилетів у Брюссель за день до терактів у аеропорту і в метро. Зранку, коли сталися вибухи, був у готелі. До центру міста тоді приїхали військові машини, щоб заблокувати дороги. Та й у нашому готелі з'явились патрулі з автоматами. Напруга, звичайно ж, відчувалася. Потім, правда, я все одно вийшов на вулицю та подався у кав'ярню. Знайшов єдину, що була відчинена, і всередині випадково зустрів нашу письменницю, яка тепер живе в Берліні й теж приїхала до Брюсселя. (Усміхається). Іншого разу я вилетів у Стамбул за кілька годин до теракту в їхньому аеропорту... Отож, у принципі, в мене було декілька таких ситуацій. Ну, нічого не вдієш — яка доля запрограмована, така й буде!

Богдан БОНДАРЕНКО, фото УНІАН

„Експрес” № 16 (9743) 19 — 26 квітня 2018 року

Зміст