НОВОВОЛИНСЬК У ФОТОГРАФІЯХ
Контактний телефон: ...

Атомна бомба для бідних

Зміст

Саме так називають хімічну зброю. Найгучніші в історії випадки її застосування

Днями міжнародна спільнота доволі рішуче відреагувала на застосування отруйних газів у сирійському місті Дума. США, Франція і Велика Британія завдали ударів по військовому об'єкту — ймовірному місцю виробництва елементів хімічної зброї у Сирії.

Президент США Дональд Трамп звинуватив президента Росії Володимира Путіна та Іран у підтримці “звіра Асада”. Водночас експерти Організації із заборони хімічної зброї підтвердили припущення британської розвідки стосовно того, що ексрозвідника РФ Сергія Скрипаля та його доньку отруїли нервово-паралітичною речовиною “Новачок”. Отже, попри те, що використання хімічної зброї заборонено, її таки застосовують, і це стало новим викликом для світової спільноти.

Докладніше про те, які країни і з якою метою найчастіше брали та беруть на озброєння нервово-паралітичні речовини, — у розмові з військовим експертом Дмитром Снєгирьовим, істориком Володимиром Дмитренком та колишнім заступником голови СБУ Олександром Скіпальським.

Відколи почали застосовувати хімічну зброю у боротьбі проти чужих армій чи проти конкретних осіб?

Д. Снєгирьов:

— Уперше у світовій історії бойовий отруйний газ був застосований навесні 1915 року в битві союзних військ Антанти з німецькою армією у Західній Бель гії. Цей момент став початком масового застосування хімічних засобів боротьби — хлору, фосгену, іприту. Фосфорорганічні отруйні речовини нервово-паралітичної дії називають хімічною зброєю Другої світової, яка знаменувала апогей у розвитку цього напрямку озброєння.

А першим в історії випадком застосування отруйних речовин проти конкретної людини вважають отруєння Миколи Хохлова, капітана радянської розвідки, який розповів про операції КДБ. І вже 1957 року лікувався в Німеччині після отруєння талієм...

В. Дмитренко:

— Відомо, що 1921 року за наказом Володимира Леніна була створена токсикологічна лабораторія, яка вивчала й розробляла різноманітні отруйні хімічні сполуки. Спочатку ця лабораторія мала назву Спеціальний кабінет, однак 1938 року її перейменували на Лабораторію X. 1938 року ця установа ввійшла до складу 4-го спецвідділу НКВС.

Випробування у Лабораторії Х проводили на живих людях. Найчастіше експериментували зі злочинцями, зокрема засудженими на смерть за зраду Батьківщини.

З Лабораторією Х пов'язують і вбивство провідника ОУН Степана Бандери в Мюнхені у 1959 році. Тоді агент КДБ Богдан Сташинський вистрелив йому в обличчя зі спеціального пістолета струменем розчину ціанистого калію. 1957 року в тому ж Мюнхені Сташинський таким самим способом убив ідеолога українського націоналізму Лева Ребета.

Чи є документ, який забороняє використання хімічної зброї?

Д. Снєгирьов:

— Так, 1993 року ухвалено міжнародну Конвенцію про заборону хімічної зброї. Документ набрав чинності 29 квітня 1997 року. Його підписали 197 країн, і лише КНДР, Ізраїль, Єгипет та Південний Судан не ратифікували конвенції. Проте вони все одно повинні дотримувати її норм, згідно з міжнародним правом. До слова, Україна ратифікувала документ у жовтні 1998 року.

Країни — підписанти конвенції взяли на себе зобов'язання відмовитись від виробництва, зберігання та застосування хімічної зброї. Вони також мають повідомляти Організацію із заборони хімічної зброї про свої запаси отруйних речовин, їх тип та про те, де саме їх можуть виробляти.

Виведення отруйних речовин за межі міжнародного права стало вигідним країнам, які володіють ядерними арсеналами, оскільки багато одіозних режимів розглядали хімічну зброю як “атомну бомбу для бідних”.

Про які випадки застосування хімічної зброї в новітній історії відомо?

Д. Снєгирьов:

— У 1978 році в Лондоні вбито болгарського дисидента Георгія Маркова, який співпрацював з Бі-Бі-Сі та Радіо “Свобода”. Він помер через чотири години після того, як зазнав уколу в ногу отруєною рицином голкою, захованою в парасольці. Укол був зроблений в той момент, коли Марков сідав в автобус на мосту Ватерлоо.

Під час спецоперації, коли терористи захопили глядачів мюзиклу 26 жовтня 2002 року в будинку культури на Дубровці в Москві, були застосовані отруйні речовини, створені на базі наркотичного анальгетику.

У листопаді 2006 року в одному з суші-барів Лондона був отруєний Олександр Литвиненко, у минулому офіцер Федеральної служби безпеки Росії. Після розтину з'ясувалося, що причиною смерті стала наявність у його тілі полонію-210.

2009 року у Великій Британії смертельного отруєння зазнав підприємець Олександр Перепеличний. Він давав свідчення проти тих, хто міг мати стосунок до вбивства у слідчому ізоляторі юриста Сергія Магнітського. Під час лабораторних тестів у шлунку загиблого підприємця були виявлені сліди речовини, видобутої з високотоксичної рослини гельземію.

Крім того, Британія має докази, що протягом останнього десятиліття Росія таємно розробляла і зберігала нервово-паралітичну речовину “Новачок”. Цією речовиною, як відомо, отруїли нещодавно й екс-розвідника РФ Сергія Скрипаля та його доньку в Солсбері, залишивши отруту на клямці.

Що відомо про цю речовину? Коли її винайшли і який вплив на організм людини вона має?

О. Скіпальський:

— “Новачок” належить до четвертого, за деякими даними — до третього, покоління бойових отруйних речовин, створених у Радянському Союзі. Його розробка тривала від 70-х і аж до 90-х років минулого століття. За твердженням радянського вченого Віла Мірзаянова, який свого часу опікувався Державним науково-дослідним інститутом органічної хімії та технології й мав доступ до розробок хімічної зброї (згодом науковець емігрував до США), на озброєння радянської армії “Новачок” узяли 1989 року.

Перший випадок отруєння цією речовиною зафіксовано 1987 року. Тоді радянський хімік Андрій Железняков проводив випробування речовини “Новачок-5” в лабораторії, і незначна кількість речовини потрапила в повітря. У Железнякова відразу ж стали проявлятися симптоми отруєння: запаморочення, шум у вухах, висип, галюцинації. Потім він зомлів. Опритомнів лише через десять днів. Попри швидке та інтенсивне лікування, науковець поступово втрачав здатність ходити, читати, концентруватися, у нього розвинулося хронічне ослаблення рук, гепатит, епілепсія, депресія. Кажуть, нібито в останні роки життя Железняков був на забезпеченні держави і отримував декілька тисяч рублів щомісяця. Єдиною вимогою до нього було мовчати.

Які країни нині активно розробляють хімічну зброю?

Д. Снєгирьов:

— За інформацією співробітників американської та іракської розвідки, терористичне угруповання “Ісламська держава” створило окрему гілку, яка активно веде розробку хімічної зброї. Скажімо, вважається, що бойовики в Іраку і Сирії використовували гірчичний газ.

До речі, згідно з контрактом та банківськими записами за 2007—2008 роки, інвестгрупа, яка, ймовірно, називалася Quartell Trading, погодилася заплатити понад 3 мільйони доларів компанії Balec Trading Ventures нібито за “високотехнологічні меблі”. Але документально підтверджено переказ 900 тисяч доларів із цієї суми на створення нервово-паралітичних газів для Асада.

Наталія ВАСЮНЕЦЬ

„Експрес” № 16 (9743) 19 — 26 квітня 2018 року

Зміст