НОВОВОЛИНСЬК У ФОТОГРАФІЯХ
Контактний телефон: ...

Байки про український матріархат

Зміст

Особливий статус жінки в сім'ї. Дослідниця розвінчала найпопулярніші міфи

Хто з давніх-давен був головним у сім'ї? Лише жінка. Так, так, виявляється, споконвіку в українській родині верховодили представниці прекрасної статі. Чоловік нічого не робив без попереднього погодження з дружиною. І останнє слово завжди було за нею! Не вірите? І правильно!

Байки про український матріархат

Твердження про винятковий статус жінки в нашій сім'ї — часто слова без доказів. Хто й для чого придумав міф про український матріархат?

Про це розмова із Оксаною Кісь, старшою науковою співробітницею Інституту народознавства НАНУ, авторкою книги “Жінка в традиційній українській культурі (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.)”.

Чи справді в українській родині того часу всім керувала жінка? Чи, можливо, була, принаймні, рівність?

— Якби ж то... Важливим індикатором підлеглого становища жінок є поширеність чоловічого насильства щодо жінки. Традиційна культура визнавала право чоловіка фізично “виховувати” і “карати” дружину, яка не відповідала його очікуванням як господиня чи поводилася “негідно”. Про це свідчить не лише фольклор, у якому повно приказок на кшталт “Жінка небита, як коса неклепана”, але й свідчення самих жінок, які я записувала в етнографічних експедиціях у різних регіонах України. Старенькі бабусі розповідали про насильство як частину жіночого повсякдення: чоловік міг вдарити жінку рукою чи тим, що трапилося під руку, за будь-яку реальну або уявну провину! Наслухалася я й про випадки садизму та знущань, які призводили до каліцтва та смерті. При цьому через фактичну неможливість розлучення у ті часи жінка була приречена терпіти наругу все життя.

Чи мала жінка право голосу щодо домашніх, господарських справ?

— Формальним головою сім'ї — в очах держави (закону), церкви і громади — був чоловік, якого вважали й головним власником основного майна (землі, дому, худоби та реманенту), і представником сім'ї перед громадою села, і відповідальним за мораль та поведінку всіх членів сім'ї. Тобто вирішальне слово у важливих господарських рішеннях було за чоловіком.

Чи правда, що дівчина часто сама обирала пару для подружнього життя?

— Для когось свідченням матріархальності є побутування в давнину звичаю сватання дівчини до парубка. Справді, у деяких регіонах дівчина могла сама ініціювати одруження: або прийти в дім парубка і залишатися там, наполягаючи на одруженні, або зголоситися взяти шлюб із засудженим до страти злочинцем і цим врятувати його від смерті. Проте подібні практики були рідкісним винятком, допустимим у надзвичайній ситуації.

Насправді посаг дівчини, її господарське уміння та міцне здоров'я важили куди більше для її рейтингу серед наречених, аніж врода чи почуття. Дівчина перебувала в становищі очікування/приймання сватів.

Які ще міфи про виняткову роль та статус жінок у другій половині ХIХ — початку ХХ століття варто спростувати?

— Прихильники тези про український матріархат часто вказують на високий рівень освіти українок у давнину, наводячи приклад Анни Ярославни — королеви Франції. Але ж треба розуміти різницю між жінками вищих верств (насамперед, із середовища політичних еліт), які справді мали змогу навчатися, та звичайними селянками, які не мали доступу до освіти! У своїй масі українське жіноцтво було майже неписьменне. За даними перепису 1897 року, серед українців, які жили на території Російської імперії, грамотних чоловіків було 23%, а жінок — лише 4%. Дещо кращою була ситуація в Галичині, де Австро-Угорський уряд з 1872 року запровадив обов'язкову початкову освіту для дівчат. Однак наслідки цього заходу також не варто переоцінювати.

У нашій культурі є романтичний образ матері — такої собі Мадонни з немовлям...

— Натомість в етнографічних записах — безліч свідчень про суворе й нерідко доволі жорстоке поводження з дітьми, про недогляд немовлят (через що ті хворіли й калічилися), про використання дитячої праці в господарстві й передачу дітей в найми, про фізичні покарання, залякування, про високу смертність малюків... Подумаймо: чи могла виснажена безкінечними вагітностями та пологами (без медичної допомоги), численними дітьми (рік по року) і безперервною важкою селянською працею (без декретної відпустки) жінка приділяти достатньо часу, уваги й любові кожній дитині? Навряд. А ті прийоми “етнопедагогіки”, які були поширеною і звичною практикою в селянських сім'ях, нині вважалися б жорстокістю і насильством над дитиною.

Цікаво, то як виник стереотип про матріархальність української культури? Хто й навіщо його придумав?

— На межі ХІХ і ХХ століть спостерігалося піднесення жіночого руху (так звана перша хвиля фемінізму) і питання рівноправності жінок набуло особливої суспільної актуальності. Тоді чимало дослідників шукали в українській культурі ознаки матріархальності, щоб довести окремішність української нації від російської. Друге життя тема матріархальності отримала наприкінці 1980-х років на хвилі національного відродження.

А парадокс у тому, що глибинних сучасних досліджень української минувшини, які б підтвердили існування матріархату серед українців, не було — тези науковців початку ХХ століття просто сліпо прийняли на віру.

Леся ЯСИНЧУК, фото УНІАН

„Експрес” № 13 (9729) 29 березня — 5 квітня 2018 року

Зміст