НОВОВОЛИНСЬК У ФОТОГРАФІЯХ
Контактний телефон: ...

Наші в Раші

Зміст

Вражаючі розповіді українців, які працюють у Росії під час неоголошеної війни

У нас їх називають зрадниками України, а там — ворогами Путіна. Утім заради рублів вони готові заплющити очі на такі слова

Близько 5 тисяч українців сьогодні перебувають у російських в'язницях, серед них — чимало заробітчан. Такі дані Міністерства закордонних справ навела уповноважена Верховної Ради з прав людини Валерія Лутковська. І це ще не повна інформація — наших земляків у в'язницях агресора може бути значно більше.

Наші в Раші

Українців від початку зброй ної агресії Росії на теренах нашої країни застерігають: їхати на заробітки у Росію — дуже небезпечно, адже можна опинитись за гратами. Також зафіксовані випадки, коли ФСБ схиляло наших заробітчан до шпигунства, погрожуючи кримінальним переслідуванням за нелегальне працевлаштування. Та чи годиться трудитись на ворога, який веде у твоїй країні неоголошену війну?

Пропонуємо декілька вражаючих історій українців, які дають відповіді на це запитання.

“Мене тут не ображають”

“Я працюю у Москві вже 11 років, — розповідає 47-річна Оксана Ліщинська з Хмельниччини. — Спочатку була нянею у відомої співачки — доглядала її донечку. А потім, коли та виросла, мені запропонували роботу прибиральниці у декількох будинках.

Тепер я працюю в родині українців родом з Одещини — вони 20 років тому переїхали до Москви. Дуже хороші люди. Завжди покличуть за стіл, поговорять, запитають, як там удома, не ображають. Навіщо шукати щось інше — в тих Італіях чи Польщах — якщо я вже тут звикла до всього? В Росії добре. Зарплата нормальна — близько 1200 доларів у місяць. Ще й мову вчити не треба — російською володію з дитинства.

Правду кажучи, жоден росіянин за увесь період моїх заробітків у Москві не сказав мені поганого слова, не обізвав, не “кинув” на гроші. І після подій 2014 року я не відчула зміни у ставленні до себе. Вірите чи ні, але деякі росіяни відверто шкодують, що між нашими країнами триває неоголошена війна, бо не можуть поїхати до родичів в Україну.

Моя мама спочатку була проти того, що я працюю в Росії, у нас виникало чимало непорозумінь. Та зрештою ми з нею домовилися просто не говорити про це — так легше і мені, і їй.

У новинах майже на всіх федеральних каналах дуже багато часу відводять Україні, факти перекручують, як вигідно Росії. У ток-шоу “Час покаже” по чотири години у день обговорюють теми, пов'язані з подіями в Україні. Надзвичайно багато негативу у наш бік, я цього не можу дивитися. Тож намагаюся не вмикати такі передачі.

Свою точку зору я маю, але оскільки мене про неї не запитують — не озвучую. Як кажуть, “мовчи, глуха, менше гріха”. Бо розумію, що у мене є діти і мама, яких потрібно фінансово утримувати. Власне заради цього я тут”.

“А ви щось краще запропонуєте?”

“Їжджу на заробітки в Росію давно, — каже 48-річний Микола Прокопчук із Запорізької області. — Раніше це була пересічна робота — така ж, як і в Італії чи Португалії, куди так часто вирушають українці. А тепер регулярно чую докори від знайомих, мовляв, чому до ворога їду? Та бо гроші потрібні! От що натомість ви мені, такі розумні, запропонуєте? Хто і де прийме мене нині на роботу? Я вже немолодий, здоров'я підводить, тож вакансій для таких людей — катма.

Працюю в Тулі вантажником на пивзаводі. Так, в останні роки заробляю вдвічі менше, ніж колись. Але я тут уже всіх знаю, всі знають мене.

Коли заходить мова про політику — стараюся не сперечатись. Тож проблем у мене не виникає.

Стільки історій чую, як наші хлопці працювали в Росії тривалий період, а поїхали додому без копійки в кишені. “Хахлам дєнєг не нужно, а сала у нас нєт, чтоби расплатітся”, — чули вони у відповідь на запитання про чесно зароблені гроші. Сусідський хлопчина з мого міста на будівництві зламав ноги під час роботи. Плитою прищемило, чи що. То хіба, думаєте, хоч копійку компенсації отримав? Із роботи вмить вилетів, бо працювати більше не міг. Зарплату видали тільки за перший місяць, бо “как договорілісь, нє доработал”. А мене тут не дурили ще ні разу — от і тримаюсь”.

“Мов не знаю, а до Європи далеко”

“У нас на Харківщині до подій Майдану заробітчани у Росії були ледь не вельможами, у країні-сусідці ж гарно платили, — запевняє 22-річний Валентин Галагодза. — Мій батько регулярно їздив працювати будівельником в околицях Москви. А коли я закінчив 11-й клас, покликав і мене — аби заробити на студентське життя. Пам'ятаю, бригадир запитав у батька, чи я “парєнь сєрьйозний”, взяв у мене копію паспорта — та й по всьому.

Ми жили і працювали з українцями, тому відчуття, що перебуваємо в іншій країні, майже не було. Гарували від 6-ї ранку до 8-ї вечора. Поблажок через мій вік ніхто не давав. Тому після повернення в Україну частину заробітку довелося витратити на лікування спини. Заробив я за ті два місяці три тисячі доларів — і тоді, і тепер — це шалені гроші.

Потім вступив в університет, водночас працював вантажником у Харкові. Восьми тисяч гривень на місяць вистачало...

А торік вирішив одружитись — тоді ж задумався про заробітки в Росії. Самі розумієте: щоби утримувати сім'ю, треба добре заробляти. Прийняти рішення щодо Росії було нелегко — знайомі ж воюють на передовій. З перших уст знаю, які жахіття там відбуваються. Тому став дізнаватися про роботу в Румунії, Словаччині, Польщі, Чехії. Всюди потрібна купа документів: візи, запрошення... Я не володію іноземними мовами, їхати у Європу з Харкова — далеко... Тож у квітні 2017-го наважився податися до Росії — у Воскресенськ на будівництво житлового комплексу.

Окрім мене, у команді було ще двоє українців. Начальник насміхався: “Што-то в послєднєє врємя мєньше єздітє работать на нас. Нєужто всєх поубівалі?”

Жили ми у вагончиках — там були гнилющі вікна і двері, які навіть не зачинялися. Якось дві ночі поспіль наш вагончик закидували камінням...

Одного разу роботодавець прийшов до мене з папірцем, де було написано “120 доларів”. Я питаю: “Це що?” А він каже, що це — податки, які я повинен сплатити. Дивуюся: “Які податки? Я ж нелегально працюю!” А він пояснює, що це податок на мою присутність. А загалом у місяць отримував 600 доларів — не дуже і багато як за таку важку роботу. Тож я пробув там 4 місяці і повернувся додому.

Якось мій товариш збирався у Москву на роботу. Я витратив два вечори, щоб його відмовити...”

“Більше ніде так не заплатять”

“Поїхала в Росію 10 років тому, щоб заробити грошей на ремонт, навчання й одруження дітей, — каже 52-літня Любов Давидюк із Житомирщини. — Хочу повернутися в Україну, але де я на Батьківщині так добре зароблятиму?

У Москві ми орендуємо квартиру. Нас тут п'ятеро українок. Усі на двох-трьох роботах — здебільшого прибирають в офісах, квартирах. Доглядальницям у Москві дуже мало платять — не більш ніж 500 доларів у місяць. А на прибиранні можна мати орієнтовно 1200 доларів у місяць.

Ставлення до нас нейтральне. Працюєш офіційно — почуваєшся безпечніше. Коли підписуєш договір, треба уважно все читати, щоби потім точно виплатили гроші — аферистів тут вистачає...

Родичі кажуть, що ми — сепаратисти, зрадили Україну. Але ми тут НА РО-БО-ТІ! Так само, як люди в Італії чи Польщі. Чому зраджуємо? Ми просто заробляємо гроші і привозимо їх додому, щоб діти на Батьківщині могли жити гідно”.

“Ми ж просто робили ремонт”

“Ми з чоловіком робимо ремонти в Москві, — розповідає 44-річна Тетяна Колесник із Черкас. — Усе вміємо: від шпаклювання стін до шліфування підлоги. Шукаємо через інтернет замовника, їдемо на об'єкт, потім повертаємось в Україну з копійчиною.

Хоча... Ніколи не знаєш, чи повернешся з грішми, чи без них. Уже не раз нас “кидали”. Оформляємо договір, закінчуємо роботи, а замовники грошей не виплачують. Звертаємося до поліції, а там до нас ставляться, як до нелюдів. Нікому нічого не доведеш.

Рік тому нас ледь не депортували. Роботодавець виявився хабарником, його упіймали на гарячому. Майно цього чоловіка конфіскували, а нас забрали до поліцейського відділка. Тримали за гратами декілька днів, допитували, погрожували депортувати. А за що? Ми ж просто робили ремонт... І яка нам різниця, чим займався наш роботодавець? Ясна річ, нам нічого не заплатили”...

Інна КУЧЕР, Вікторія СЕРЕДА, фото Reuters

„Експрес” № 4 (9679) 25 січня — 1 лютого 2018 року

Компетентно

Рублі уже не ті

“За нашими даними, умови праці в Росії гірші, ніж у країнах ЄС, уже понад шість років, — каже Олексій Позняк, кандидат економічних наук, завідувач міграційного відділу Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАНУ. — Тому ще до конфлікту ми спостерігали відтік української робочої сили в країни ЄС. А після 2014-го кількість заробітчан ще більше зменшилася.

До слова, українці найчастіше працюють у Москві та в Московській області, здебільшого на будівництві. Також прибутковими для українців є газовидобувні регіони”.

Зміст