НОВОВОЛИНСЬК У ФОТОГРАФІЯХ
Контактний телефон: ...

Мир чи ескалація?

Зміст

Аналізуємо з експертами документ, дискусії щодо якого тривали декілька місяців

Парламентарі врешті ухвалили в цілому закон “Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях”. Скорочено його називають законом про деокупацію, або реінтеграцію, Донбасу.

Мир чи ескалація?

Попри те що до фінального розгляду документа вдалось нівелювати низку суперечливих положень, політики й експерти і нині мають зауваження. Зокрема, відзначають: російсько-український конфлікт так і не названо війною, закон дає Президентові додаткові можливості для застосування силових інструментів і може перекреслити мирні сценарії врегулювання ситуації на Донбасі. Врешті-решт, у МЗС Росії уже заявили, що ухвалення цього закону може призвести до ескалації конфлікту.

Що тут правда, а що спекуляції? З'ясовуємо у розмові з головою правління Центру прикладних політичних досліджень “Пента” Володимиром Фесенком, директором Центру дослідження проблем громадянського суспільства Віталієм Куликом та заступником директора Українського інституту дослідження екстремізму Богданом Петренком.

Яка мета ухвалення так званого закону про деокупацію Донбасу?

В. Кулик:

— Цей закон не описує сценарію деокупації чи реінтеграції, а констатує те, що де-факто маємо нині. Тобто відповідає своїй офіційній назві — він про особливості державної політики із забезпечення суверенітету України над тимчасово окупованими територіями. У законі зафіксовано, що окремі території Донеччини і Луганщини окуповані. Окупант — Росія. Так звані “ЛНР” і “ДНР” — російські окупаційні адміністрації. За майже чотири роки війни ми вперше отримали юридичну визначеність iз цих питань на рівні закону.

Що дає нам така визначеність?

— Далі мають долучатися українська дипломатія та український істеблішмент у просуванні нашої позиції і досягненні зовнішньополітичних результатів. Українські суди повинні ухвалювати рішення щодо збитків, яких нам завдали російські окупанти, порушення прав та свобод з боку Росії як окупанта і так далі.

Потім на підставі цих рішень можемо звертатися до західних або міжнародних судових інституцій і домагатися ухвалення позитивного висновку для України та українських громадян. Коли в нас є юридична визначеність, це значно легше. Досі юридичні акценти за нас розставляли західні інституції. Нагадаю, російську агресію в Україні вперше назвали “агресією” в ПАРЄ, а не в українському парламенті.

В. Фесенко:

— Не слід вважати, що поява цього закону кардинально змінить ситуацію на Донбасі. Жоден закон, хоч би якими були його назва і зміст, не поверне нам Донбас та Крим. Цей закон радше закладає передумови для деокупації на майбутнє. Водночас вирішує низку важливих організаційних та правових питань.

Зокрема, замінює розкритикований режим АТО на адміністративноправовий режим, який краще дозволяє Збройним силам брати участь у бойових діях та фактично їх контролювати. Визначає статус неконтрольованих територій на Донбасі як тимчасово окупованих. Дає чітку оцінку факту російської агресії і того, що окупація територій є наслідком такої агресії.

Це великий плюс. Бо, по-перше, Москва хоче нам нав'язати сценарій переговорів із так званими “ЛНР” та “ДНР”. А тут визначено, що сторона конфлікту — Росія. По-друге, це важливо для внутрішньополітичної ситуації. Адже було чимало звинувачень на тему, що керівництво країни нібито не хоче визнавати Росію агресором, а також факт окупації.

Власне, у законі не з'явився термін “війна”. Чому?

— Якби його вжили, то опозиція апелювала б до влади: “Чому ви не вводили воєнний стан?” Відповідно, постало б питання про політичну відповідальність керівництва країни. Щоб уникнути приводів для нової дестабілізації та маніпулятивних політичних ігор, терміна “війна” не вживали.

Критики закону вказують на те, що закон посилює владу Порошенка, оскільки дає йому додаткові можливості для оперативного застосування силових інструментів. Наскільки це серйозна проблема, на ваш погляд?

В. Кулик:

— Президент або Верховна Рада повинні мати певні інструменти для застосування Збройних сил під час гібридних загроз. А такими гібридними загрозами можуть бути і сепаратистський путч, і спроба захоплення адмінбудівель, і фронтальний наступ.

Цим законом розширили повноваження Президента — фактично він одноосібно, без подальшого парламентського конт ролю, може вирішувати питання про застосування Збройних сил та інших військових формувань. Так, політичні ризики тут доволі високі. У ситуації, коли зростає невдоволеність владою в суспільстві й звучить чимало критики на її адресу, завжди є спокуса використати силу для приборкання незадоволених. Порошенко, з огляду на його характер, вважаю, може вдатися до такого.

В. Фесенко:

— Я не поділяю такої думки. У нас повноваження Президента визначаються не законом, а реальною політичною ситуацією, реальним його впливом. Порошенко і так має більший вплив, ніж, наприклад, мав Ющенко. Хоч і тоді, за президентства Ющенка, і тепер маємо парламентсько-президентську систему.

Наголошу: форс-мажорні повноваження можуть бути використані лише у форс-мажорних обставинах. Якщо чекати, коли парламент ухвалюватиме ті чи іншi рішення в умовах розгортання агресії або проявів гібридної війни в певних регіонах, то ми програватимемо і втрачатимемо території. Оперативне реагування — цілком адекватна річ в умовах нинішнього конфлікту з Росією.

Хтось каже, що Порошенко може використати додаткові повноваження для протидії ще одному Майдану. Якщо в цьому “майдані” братимуть участь “зелені чоловічки”, тоді так, треба буде це робити. А якщо протест підтримуватиме значна частина населення, то жоден закон не допоможе. Тож, вважаю, ці побоювання перебільшені.

Які ще мінуси закону можете назвати?

В. Кулик:

— До цього закону не було внесено позиції про розрив дипломатичних відносин. Росія не розірвала з нами стратегічного Договору про дружбу, співробітництво і партнерство. Вважаю, це зменшує можливості офіційного Києва протидіяти ідеї Кремля завести російську армію в Україну ще і як частину миротворчого контингенту ООН.

Деякі політики та експерти стверджують, що цей закон перекреслює мирні сценарії врегулювання російсько-українського конфлікту. Чи справді є така ймовірність?

— Ні. Закон перекреслює російські сценарії. Він створює законодавчі підвалини для формування більш адекватного правового і військово-адміністративного режиму в зоні конф лікту. Збройні сили України будуть головною силою протистояння російській агресії. Не лише де-факто, а й де-юре.

В. Кулик:

— Ми повинні бути готовими до того, що цей конфлікт раз у раз загострюватиметься. Допоки Путін буде президентом Росії, мирного врегулювання очікувати не варто.

А чи не призведе ухвалення цього закону до силового сценарію розв'язання конфлікту на кшталт хорватського?

Б. Петренко:

— Розмови про те, що закон “розв'яже руки українській вояччині”, безпідставні. Хорватія частину територій звільняла дипломатичним шляхом, частину — силовим. Там, де не було кордону зі Сербією, території визволяли війська. Де був кордон зі Сербією — там сили не застосовували. У нашому випадку хорватський варіант не можливий доти, доки маємо неконтрольовану ділянку кордону з Росією — країною, яка витрачає на озброєння у 15 разів більше, ніж ми...

Наталія ВАСЮНЕЦЬ, фото УНІАН

„Експрес” № 4 (9679) 25 січня — 1 лютого 2018 року

Зміст