НОВОВОЛИНСЬК У ФОТОГРАФІЯХ
Контактний телефон: ...

Еміграція мізків

Зміст

Українські вчені розповіли, чому зневірились у нашій науці та виїжджають за кордон

Згідно з результатами дослідження, проведеного соціологічною групою “Рейтинг” серед працівників наукових установ найбільших міст України (Дніпра, Києва, Львова, Одеси та Харкова), 64% респондентiв заявили, що ситуація в українській науці погіршується.

Еміграція мізків

Тож не дивно, що за першоїліпшої нагоди вітчизняні науковці виїжджають за кордон, де мають можливість творити, досліджувати та винаходити. Ось історії декількох українців, які досягли успіху в науковій кар'єрі, але, на жаль, за межами України.

Гроші на мікробіологію? Будь ласка!

Підкорювати вершини науки в Канаді Сніжана Олішевська почала разом із чоловіком. Виїхали вони за спеціальною програмою кваліфікованих співробітників на постійне місце проживання в Монреаль у 2010 році. “В Україні ми з чоловіком захистили кандидатські дисертації з мікробіології, однак кар'єра не складалась. Коротко кажучи, працю науковця в нас прирівнювали наче до рівня технічки, — розповідає 37-річна панi Олішевська. — Тож коли від канадського уряду отримали стипендію на проведення своїх досліджень, не вагались і вирушили за океан.

Протягом п'яти років я працювала в Канаді над розробкою нового біопестициду проти бактерій, що викликають плямистість у помідорів, перцю, листя салату тощо (тепер це міжнародний патент). Мій чоловік, імунолог-онколог, у 2011 році почав працювати в одній із компаній як науковий співробітник, за чотири роки став у ній науковим директором”.

У Сніжани Олішевської закінчився контракт, і нині вона працює координатором проекту з культивування рослин для біопалива. “Щодо заробітку, то зарплата середньостатистичного науковця в Канаді — 50—70 тисяч доларів на рік, — каже вчена. — Цього в Україні навіть за найкращих обставин неможливо було б мати. Звісно, податки сягають 40% суми, а проте i того, що залишається, вистачає на все, ще й заощаджую. А що в Україні? Зарплата вченого знецінена. Як може йтися про закупiвлю нових реактивів чи обладнання, якщо економлять на електриці задля того, щоб хоч якось утримати науковців, які ще животіють... Президенту Академії наук України цьогоріч виповниться 100 лiт! Про таке навiть нікому із своїх колег не кажу, бо подумають, що уряд України зовсім з глузду з'їхав...

Чи повернулася б в Україну? Риторичне запитання. Коли бачиш, як люди можуть жити в чужоземнiй країнi, та порівнюєш із життям на Батькiвщинi, повертатися аж ніяк не хочеться”.

Коли ентузіазм згасає

Олександра Сєвко після першого досвіду роботи за кордоном, у лабораторії імунології в США, повернулася в Україну з величезним ентузіазмом. Але він швидко згас.

“В Україні було неможливо займатися онкоімунологією на сучасному рівні. Тут просто немає ані наукової, ані матеріальної бази для цього. А мені дуже подобається саме цей напрям, — каже науковиця. — Тому вдруге я поїхала в ФРН, за грантом німецького центру боротьби з раком, і вже не поверталася. Згодом переїхала до Великобританії, бо вийшла заміж. Там знайшла посаду в Імперському коледжі Лондона”.

Сьогодні Олександрі Сєвко 43, вона — провідна наукова співробітниця. За свою роботу отримує 46 тисяч фунтів (приблизно 60 тисяч доларів) на рік. І ось чому науковиця рекомендує шукати міжнародні проекти та гранти або ж їхати здобувати післядипломну освіту: “Насправді це поширена практика на Заході. І якщо в резюме науковця бачать, що він усе життя працював на одному місці, то це для них дуже дивно!”

Стипендія більша, ніж зарплата

У 2014-му розпочав свою наукову діяльність поза Україною й Павло Пишкін, фізик-теоретик. На постдокторантуру поїхав у Іспанію, де працював над спільним іспано-китайським проектом. Нині у нього — новий річний контракт у Будапешті.

“За роки роботи в Іспанії я опублікував три статті в популярних наукових журналах, став співавтором ще низки матеріалів. Це хороший результат. В Україні все це відбувалось би повільніше, та й такого рівня наукових журналів у нас просто немає, — каже 37-річний Павло Пишкін. — В Іспанії я отримував близько 1350 євро в місяць”.

А ось що розповідає Олександр Рундель, якому 32. “Я не встиг закінчити дисертацію в Києві, адже в аспірантурі моя стипендія в 2010 році складала 1460 гривень. А в гуртожитку проживати вже не міг, — розповідає науковець. — Тому вирішив вступити до аспірантури, але в іншій країні, де я змiг би займатися повноцінно наукою та не думати про додаткові підробітки. Так я опинився в Кракові. Аспірантська стипендія в Польщі складає 2000 злотих на місяць (близько 16 тисяч гривень), а підвищена — майже 3000 (24 тисячi гривень). Працював і над іншим проектом, i це оплачувалось додатково. Тож мій дохід коливається від 2000 до 4000 злотих на місяць. І важливо, що ініціативи тут легко втілюються, їх не треба узгоджувати з цілою вертикаллю. Я це відчув, коли мені вперше вдалося отримати фінансування наукового проекту без жодного підпису, навіть наукового керівника! Хоча сума була не така вже й мала — йшлось про закупівлю комп'ютерів та декілька відряджень за кордон”. Олександр Рундель каже, що все ж планує повернутися в Україну i зайнятися популяризацією науки.

Вікторія ДЕМНИК, фото Reuters

„Експрес” № 3 (9673) 18 — 25 січня 2018 року

Зміст