НОВОВОЛИНСЬК У ФОТОГРАФІЯХ
Контактний телефон: ...

Хоча на ділі — ніби союзники!

Зміст

З кожним роком анексію Криму визнає дедалі менше держав — членів ООН. Як думаєте, чому?

Генеральна Асамблея ООН схвалила оновлений проект Резолюції з прав людини в анексованому Криму. Документ засуджує серйозні правопорушення стосовно жителів півострова. У ньому також міститься вимога до Росії виконати рекомендації Міжнародного суду ООН про скасування заборони Меджлісу і забезпечити навчання українською та кримськотатарською мовами.

Загалом це вже третя резолюція ООН щодо Криму. Усі вони були ухвалені більшістю держав Європи, Північної та Південної Америки і Японією.

Утім якщо порівняти голоси країн, які “проти”, то тенденція насторожує. Першу резолюцію ООН від 2014-го, яка засуджувала анексію Криму, не підтримали лише 11 країн, а 100 проголосували за її прийняття. Вдруге, у 2016-му, голоси розділилися так: “за” — 76 країн, “проти” — 26. Нині ж маємо такі результати: 71 країна голосує “за”, “проти” — 25.

З яких причин деякі держави — члени ООН за три роки анексії Криму змінили своє ставлення до цієї геополітичної проблеми?

Говоримо про це з Андрієм Єременком, політологом, засновником суспільно-політичної дослідницької компанії Actіve Group, та Віктором Савінком, науковим співробітником Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Тараса Шевченка.

Українська дипломатія стверджує, що резолюцію ООН з прав людини в анексованому Криму не підтримала “вся путінська рать”. Ви з цим погоджуєтесь?

В. Савінок:

— Країни, які не підтримали резолюції, можна умовно розділити на дві групи. Перша — це держави, які не поділяють поглядів України та співавторів резолюції на права людини. Відповідно, голоси Індії та Китайської Народної Республіки можна вважати радше не голосами проти територіальної цілісності нашої держави, а проти підходів США до питання прав людини загалом. Те саме можна сказати й про Філіппіни, Південно-Африканську Республіку та Ісламську Республіку Іран.

Друга група — держави, які перебувають в особливих відносинах з Росією. Передовсім це країни Євразійського економічного союзу: Білорусь, Вірменія, Казахстан і Киргизстан, а також Узбекистан. Вони тісно пов'язані з РФ, насамперед в економічному та безпековому плані. За цими країнами йдуть Венесуела, Зімбабве, Куба, КНДР, Нікарагуа, Сербія, Сирія, Судан, Бурунді, Еритрея, Камбоджа і М'янма, які й самі мають значні проблеми з дотриманням прав людини.

А. Єременко:

— Насправді всі країни голосують, виходячи з власних прагматичних інтересів, задля того, щоб не постраждали їхні економіка та безпека.

Але ось що цікаво. У 2014-му, з початком російської агресії, коли в Україні фактично не було армії, коли ми збирали по копійках на одяг і зброю воякам, саме Білорусь організувала постачання пального та ще й надала його у вигідний кредит. Між нами й досі триває плідна військово-технічна співпраця, у тому числі й щодо ремонту авіації. А українські системи їздять на білоруських тягачах. Тобто фактично Білорусь є союзником України в цій війні. Але у всіх голосуваннях вона виступає на боці РФ. Бо розуміє: щоб не сваритися з Росією, треба робити бодай якісь символічні кроки. Вони обрали таку хитру тактику поведінки: на ділі допомагають нам, формально — не сваряться з росіянами.

Те саме з деякими іншими країнами: у 2014-му Індія відмовилась від російської військової техніки, яку постачали туди останні 50 років. Тепер ми разом з індусами будуємо літаки. Китай стабільно співпрацює з Україною в найрізноманітніших сферах, і щороку співпраця розширюється. На мою думку, така підтримка реальними діями важливіша, ніж голосування.

А які кроки мала б зробити українська дипломатія, щоб прихильників у кримському питанні стало більше?

В. Савінок:

— Зокрема, доцільно було б збільшити чисельність персоналу українських посольств у африканських та латиноамериканських державах. Організувати туди візити наших посадовців та вивчати можливості розширення торгівлі і співпраці з ними. Окрім того, в діалозі з країнами Південної Азії (Бруней, Індонезія, Малайзія) та Перської затоки (Бахрейн, Кувейт, Оман) доцільно просувати тези щодо потреби захисту прав кримськотатарського населення — передусім у плані гарантування релігійної свободи. Це мало б спрацювати нам на користь.

Ірина ЛЬВОВА, Ростислав КАМЕРІСТОВ

„Експрес” № 86 (9587) 23 — 30 листопада 2017 року

Зміст